fbpx

Мені було 29 років, двійко дітей погодок, роботи в селі для мене немає, чоловік сезонними роботами займається за копійки. Тоді свекруха і вирішила, що пора мені на заробітки їхати, родину годувати. Була у неї знайома в Мілані, до неї я і поїхала, тітка Марта допомогла мені на перший час з житлом і роботою. Одного разу, мені вже 35 років було, приїхала я, а свекруха мені: – А що ти хотіла, чоловік довго без жінки не може, але ти законна, а вона йому готує, пере, за дітьми дивиться. А ось тепер – я їй: мені для здоров’я треба!

Мені було 29 років, двійко дітей погодок, роботи в селі для мене немає, чоловік сезонними роботами займається за копійки. Тоді свекруха і вирішила, що пора мені на заробітки їхати, родину годувати. Була у неї знайома в Мілані, до неї я і поїхала, тітка Марта допомогла мені на перший час з житлом і роботою.

Мені було 29 років, двійко дітей погодок, роботи в селі для мене немає, чоловік сезонними роботами займається за копійки.

Тоді свекруха і вирішила, що пора мені на заробітки їхати, родину годувати. Що я мала робити? Я хотіла кращого своїм дітям, хотіла щоб вони були гарного одягнені, смачно нагодовані, навчалися згодом в університеті. Тому й поїхала.

А вони лишилися дома на господарстві – Максим і діти, свекруха. Бо ж дома трохи землі, яке не яке господарство. Та у весняно-осінній сезон чоловік працював на комбайні.

Була у матері Максима знайома в Мілані, до неї я і поїхала, тітка Марта допомогла мені на перший час з житлом і роботою. Так почалося моє довге італійське життя.

Через пів року я вже надсилала додому перші гроші, сама ж додому їздила раз на 2-3 роки, частіш не виходило, бо я працювала я одразу на кількох роботах – прибирала в будинках і квартирах, мила посуд в ресторані, кілька часів на тиждень ходила на прогулянку з літньою італійською сеньйорою.

Свекруха й Максим з дітьми зажили файно: будинок наш за два роки відремонтували, Максим машину купив хорошу. Діти одягнені найкраще в школі, з гаджетами модними одні з перших ходили.

Я думала попрацювати ще років 15 в загальному, щоб назбирати на квартиру, придбати її в райцентрі і віддати під оренду, а також по можливості купити хоч однокімнатні квартири дітям. А там вже й повернутися на зовсім. та сталося все не запланом.

В однин з приїздів, коли мені вже 35 років було, помітила я в будинку жіночі речі – капці, халат, косметику – все не моє, але ніхто від мене їх навіть не сховав! Максим тоді якраз в полі працював, там і ночував, тому я приїхала сама, ніхто мене не зустрічав, крім дітей і свекрухи, я живе на сусідній вулиці і багато часу проводить у нас.

Я здивовано роззиралася, у мене просто слів не було від обурення, діти ніяково опускали очі, коли я запитувала, чиї це речі. Але мама Максима мені швидко все пояснила:

– А що ти хотіла, чоловік довго без жінки не може, але ти законна, а вона вдова, приїздить кілька разів на тиждень з сусіднього села, готує йому, пере, за дітьми дивиться.

Я де стояла, там ледве не лягла. Добре, що Максим два тижні мав бути на роботах в іншому районі. Ми тоді так і не побачилися, я не хотіла з ним зустрічатися взагалі. Провела цей час з дітьми, залишила подарунки і гроші. Купила квитки на автобус та й поїхала знову в Мілан.

Через рік приїхала знову, щоб розлучитися і купити собі хорошу двокімнатну квартиру в райцентрі. В ній я відтепер і зупинялася, коли приїздила додому, до мене приїжджали діти. Максим зійшовся остаточно з тією вдовою, привів у свій будинок. будинок то дійсно його, але я в селі тепер теж маю хату – від батьків, яких вже нема.

Зараз мені 55 років і я остаточно повернулася. Купила машину собі, ще одну квартиру і віддаю в оренду. Діти дорослі, живуть, навчаються і працюють в Києві. Батьківську хату я відремонтувала, там у мене дача. Два роки тому я зустріла гідного чоловіка, Миколу, ми не одружені офіційно, але живемо разом. Щасливі.

Максим рік тому попав а автопригоду і тепер прикутий до ліжка. Та вдова й дорогу до нього забула, а мати вже постаріла і сама не здорова. І колишня свекруха звернулася до мене, щоб я допомагала Максиму. Я не відмовила, тільки сказала, що вона має на наших дітей на пополам переписати будинок.

Переписала. А ми з Миколою дійсно допомагаємо у всьому по господарству Максиму, їздимо до нього через день. От тільки моїй бувшій свекрусі дуже не подобається, що я доглядаю її сина разом зі своїм теперішнім чоловіком. А я їй кажу:

– Мені для здоров’я треба, Ірино Василівно, ви ж це розумієте!

Автор – Олена М.

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page