fbpx

Мені було 30 років, і я розуміла, що з пізньою дитиною можуть бути негаразди. В мої роки було прийнято ставати мамою набагато раніше. Поки справа дійде до онуків, я зовсім постарію. Зараз мені 65, Арсену 35, і він досі не одружився. На моє запитання Арсен відповів цілком спокійно: – Все своє життя я прожив у цій квартирі, де всі біля мене крутилися і виконували всі мої забаганки, опікувалися й турбувалися

Протягом 5 років ми із чоловіком намагалися народити дитину. Скільки сліз було пролито, не передати словами! Особливо того дня, коли я побачила заповітні 2 смужки. Мені було 30 років, і я розуміла, що з пізньою дитиною можуть бути негаразди. В мої роки було прийнято ставати мамою набагато раніше.

Коли народився Арсен, я довгий час не могла оговтатися. Багато думала про те, скільки років мине, доки він виросте, здобуде освіту, створить свою сім’ю. Поки справа дійде до онуків, я зовсім постарію. Зараз мені 65, синові 35, і він досі не одружився.

Все життя він прожив у батьківській хаті. Ми з чоловіком були не проти, та й син не рвався з’їжджати. А коли чоловіка не стало, Арсен ще більше прив’язався до мене. Я віддавала йому всю турботу, намагалася заглушити свою тугу від втрати чоловіка. Але бажання погратися з рідним онуком чи онукою також не залишало мене.

Якось я наважилася поговорити з сином. Мудрити не стала і прямо запитала, чому він не хоче одружуватися та заводити дітей. Адже мають бути на це причини? Питання трохи його здивувало. Але Арсен відповів цілком спокійно:

– Мамо, я завжди вважав тебе мудрою жінкою. Невже ти сама не розумієш? Мені скоро 36 років, і я вже давно не маленький хлопчик. Але все своє життя я прожив у цій квартирі, де всі біля мене крутилися і виконували всі мої забаганки, опікувалися й турбувалися. Я нічого не потребую, ти дала мені все для комфортного життя. І якщо чесно, я думаю, що залежний від тебе. Іноді мені здається, що я вже маю дружину. Ти ніби взяла на себе цю роль. Готуєш, переш, купуєш нову білизну, прасуєш сорочки.

Знаю, це звучить дивно, але я звик до такого життя. Мені зручно бути несамостійним, мені це подобається. Навіщо мені одружуватися і витрачати своє життя на когось ще? Так, у мене були і є жінки. Але жодна з них не зрівняється з тобою. Жодна не зможе покохати мене так само, як і ти. Не чекай, що в тебе з’являться онуки. Краще займися чимось цікавим. Може, заведемо кота чи собаку?

Я дивилася на сина й не вірила своїм власним вухам. З мого боку – неприйняття, сльози. Що я наробила? Своїми руками зруйнувала щасливу старість. А свого часу чоловік часто казав, щоб я перестала няньчитися із сином. Як же він мав рацію і був правий!

Просто я так сильно чекала дитину, що зрештою присвятила сину все життя. Працювала днями та ночами, аби йому було добре. Найкраща школа, університет, одяг. І до чого все це призвело?

І от я в розпачі. Я не знаю, що робити тепер. Невже це кінець і решту своїх днів я проведу, доглядаючи дорослого сина? Але ж і виставити його не можу, це безглуздо. Я маю тільки Арсена, і я люблю його. Що ж мені робити? змиритися чи є якийсь шанс все це змінити?

Дуже чекаю ваших порад щодо моєї ситуації. Всім заздалегідь вдячна!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page