fbpx
життєві історії
Мені було байдуже, що в салоні маршрутки всі дивилися і перешіптувалися, я рятувала маленький клубочок щастя. Та один погляд показався мені щирим. Вийшовши на зупинці я попрямувала до клініки, і ви б бачили моє здивування, коли цей чоловік витяг з кишені ключі, і відкрив двері. – Ну, показуйте своє щастя. – Вже в кінці я зрозуміла, що грошей на оплату в мене немає. Я ж тільки за хлібом вискочила

Мені було байдуже, що в салоні маршрутки всі дивилися і перешіптувалися, я рятувала маленький клубочок щастя. Та один погляд показався мені щирим. Вийшовши на зупинці я попрямувала до клініки, і ви б бачили моє здивування, коли цей чоловік витяг з кишені ключі, і відкрив двері. – Ну, показуйте своє щастя. – Вже в кінці я зрозуміла, що грошей на оплату в мене немає. Я ж тільки за хлібом вискочила.

Осінь того року була сіра та дощова. Увесь день дощ.

Зоряна повернулася додому та помітила, що забула купити хліб. Вона накинула пальто і побігла до крамниці. На душі було кепсько — хотілося плакати.

Подруги вже рік намагалися її витягнути із цього стану. Навіть пальто ніжно-блакитного кольору змусили купити. Але це не допомагало. Зоряна – вона все ще любила свого колишнього.

Вона стала під деревом, щоб застебнути пальто вище. І раптом під її ногами щось заворушилось. Маленьке і сильно забруднене.

Зоряна присіла і підняла цей клубочок бруду, який ледве-ледь пищав.

– Куди його нести? Може, треба ветеринару відвезти? Чи одразу додому?

Вона згадувала, що поруч із офісом відкрилася нова ветеринарна лікарня. Не шкодуючи світле пальто, Зоряна запхала кошеня всередину і побігла на зупинку. Усі пасажири витріщалися на її вимазаний одяг і перешіптувалися між собою.

Один юнак дивився на неї просто впритул. Але Зоряна не звертала уваги, вона думала лише про те, щоб урятувати тварину.

Той пасажир вийшов з нею на зупинці і попрямував у бік лікарні. Як же вона здивувалася, коли чоловік дістав ключі, відчинив двері і сказав:

– Проходьте. Показуйте!

– Ось! Живий!

Під час огляду кошеняти вони розмовляли. Як з’ясувалося, клініка вже давно була закрита, але Олесь повертався за телефоном, який забув на роботі. Тож Зоряні просто пощастило. Коли ветеринар закінчив усі процедури, дівчині стало не по собі, адже вона гроші тільки на хліб брала. Суми не вистачало навіть на зворотний квиток, про оплату лікування та мови не могло бути. Вона пообіцяла завтра перед роботою віднести гроші та поспішила до виходу.

— Не турбуйтесь, це дрібниці. Давайте я вас проведу. Швидше за все, ми сусіди, — сказав Олесь.

Так вийшло, що Олесь провів Зоряну до будинку, а вона його запросила на вечерю. Кошеня виявилося породистим і дуже охайним, тому Зоряна залишила його собі.

Поки поралися з котом, Олесю стало погано — піднялася температура. Зоряна поклала його на диван, зробила чай і принесла ліки.

Йому було дуже незручно, але в такому стані він не дійшов би додому, тим більше, подбати про нього нікому. Він переїхав з іншого міста після того, як наречена втекла з іншим, там все нагадувало про неї, і Олесь вирішив змінити ситуацію.

Після одужання Зоряна з Олесем почали все частіше зустрічатись.

А маленький котик перетворився на неймовірно гарного кота, саме він допоміг Зоряні знайти кохання.

Незабаром молоді люди з’їхалися, планують весілля і чекають на поповнення.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!