Мені було десять років, коли я випадково почув розмову бабусі з мамою. Але я не сприйняв її серйозно. І лише згодом я зрозумів, чому бабуся не любить мене так, як моїх двоюрідних сестер та братів. Я з цим змирився. Та нещодавно вона була записана до кардіолога. Мама не змогла її відвести, тому за кермо сів я. – Невже ніхто інший не може цього зробити?
З бабусею у мене були непрості стосунки. Вона ніколи не приймала мене повністю. Вона завжди віддавала перевагу моїм двоюрідним сестрам та братам, для яких зробила б усе на світі. Чому я їй ніколи не подобався, я зрозумів лише пізніше.
Мама зрозуміла, що чекає дитину, тобто мене, коли їй було 19 років. За словами бабусі, це було досить рано. До того ж про батька мені ніхто і ніколи не розказував. Його просто не існувало для нас. Мене виховувала мама з допомогою своїх батьків. Коли я був маленьким, я часто чув, як моя бабуся лаяла її за рішення залишити мене, а не віддати до дитячого будинку.
– Ти могла б жити зовсім іншим життям і мати гарну роботу, якби тоді не кинула навчання. Ти все своє життя кинула коту під хвіст, — почув я від бабусі, коли мені було років десять. Я не сприйняв це надто серйозно.
Але я почав помічати, що вона ставиться до мене не так, як до інших. Вона рідко запитувала мене, як я почуваюся, що роблю та як у мене справи в школі. Зате вона не скупилася з такими запитаннями до моїх двоюрідних братів і сестер. Я був повітрям для неї.
Я кілька разів запитував маму, чому я не потрібен бабусі, але вона відповідала якось ухиляючись від чіткої відповіді.
– Я б не сказала, що вона тебе не любить. Просто це відбувається тому, що вона бачить тебе щодня, а твоїх братів та сестер рідше, – пояснила вона мені.
Мені було зрозуміло, що за цим криється інша причина, але я не заглиблювався в це. Лише потім я зрозумів, що бабуся шкодує, що я взагалі з’явився на світ. Її турбує, що мій батько невідомий. І вона думає, що мама зруйнувала своє життя, коли вирішила залишити мене, а не віддати в дитячий будинок. Мені було боляче.
У якийсь момент я перестав намагатися і змирився з тим, що я ніколи не сподобаюся своїй власній бабусі. Все ж я намагався бути з нею ввічливим.
Нещодавно її почало турбувати серце і мама записала її на прийом до кардіолога. Але саме в цей день мама мала інші важливі справи, і попросила мене завести бабусю в клініку.
Вираз обличчя бабусі, коли вона дізналася, що має поїхати зі мною, був безцінним.
– Невже ніхто інший не може цього зробити? — сказала вона, коли побачила, що я сів за кермо.
Я давно навчився не реагувати на її неприємні зауваження. Нічого не відповівши я просто вказав їй рукою на вихід. А бабуся лише закотила очі. Зрештою вона все одно сіла в автівку, у неї не було вибору. Раніше я робив усе, щоб довести їй, що я не такий вже й поганий. Але зараз мені байдуже, що про мене думають.
У когось була схожа ситуауція7?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
