Я щаслива зі свекром. Мені довелося продати свій будинок та виїхати зі свого села, від осуду односельців.
Почалося все з мого невдалого заміжжя. Чоловік закидав за комір, дорожчого за чарчину для нього нічого не було, але я терпіла це цілих дев’ять років. Коли він приходив додому, я забирала дітей і йшла до мами. Але він шукав мене і там.
Іноді ночувала у сусідів, іноді й на вулиці, щоби не турбувати людей своїми проблемами. Свекруха до мене та дітей ставилася добре. Неодноразово намагалася вплинути на свого сина, але він нікого не хотів слухати.
Рідного батька чоловіка не стало давно, і свекруха знову вийшла заміж. Її чоловік – вітчим мого чоловіка – був набагато молодший за неї. Жили вони нормально. Своїх дітей у нього не було, тому Петро дуже був прив’язаний до наших доньок і вважав їх своїми онуками.
Нарешті я зважилася і подала на розлучення. Свекруха хоч і розуміла, що з ним жити неможливо, але все одно була незадоволена. Адже без сім’ї її син зкотиться зовсім. І мала рацію: через три роки мій, тепер уже колишній, чоловік опинився на небі.
Зі свекрухою ми продовжували спілкуватися. Свій будинок вона заповідала моїм дітям, хоч у неї ще був онук. Але її старший син був забезпечений житлом і не заперечував заповіт матері, що, погодьтеся, дуже рідко буває.
Єдиною його умовою було, щоб ми доглядали його матір, тому що вона була не дуже здорова. Не було й дня, щоб я чи діти до них не зайшли.
Але все пережите не пройшло для неї даремно. Моя свекруха пішла раптово, за кілька днів. Після прощання з нею ми вирішили, що моя старша дочка, яка збиралася заміж, переїде жити в цей будинок. Тепер я приходила до них допомагати дочці, особливо після народження дитинки, мого онучка.
І ось одного разу я полола там город, коли прийшов до мене вітчим мого чоловіка і запропонував мені жити разом. Був Петро на дванадцять років старший за мене, але не це мене зупиняло.
Це село, і «що скажуть люди» грає величезну роль. Моя мама була категорично проти такого мого заміжжя. Як можна вийти заміж за свекра?
Але зненацька мене підтримали мої діти. Як я їм удячна! Вони дуже його любили та вважали своїм дідом. І ми розписалися. Продали будинок та поїхали жити до нього на батьківщину, у Вінницьку область. Живемо разом уже сім років, і я не жалкую, що вийшла за Петра заміж. Шкодую тільки про дарма витрачені роки першого заміжжя. Але саме Петро зробив мене щасливою жінкою, дякую долі.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
