fbpx
життєві історії
Мені йти нікуди, я поки що тут поживу, – сестра чоловіка Тамарочка з дитиною на руках, хоча вже отримала гроші за свою частину квартири, поставила на підлого нашої квартири валізу. – А що, я до успадкованої квартири повернулася. Я не в гості, ми з чоловіком розлучаємося, жити з ним більше не можу. Іти мені нікуди, тому я поки що поживу тут. – Тільки оформлятимемо за договором дарування, добре? Так вигідніше вийде, – запропонувала вона, а Макс погодився

Мені йти нікуди, я поки що тут поживу, – сестра чоловіка Тамарочка, хоча вже отримала гроші за свою частину квартири, поставила на підлого нашої квартири валізу. – А що, я до успадкованої квартири повернулася.

Нині сестра чоловіка, моя зовиця Тамарочка, живе з нами у квартирі. У неї сім’я розвалилася, йти нікуди, ось вона й повернулася до успадкованої квартири, де живемо ми з чоловіком. Але річ у тому, що ми гроші за її половину квартири вже їй віддали, а вона чомусь і досі не подарувала братові свою частку.

Тепер по порядку.

У чоловіка мого Максима та його сестри Тамари на двох була батьківська двокімнатна квартира. Як не стало свекрухи моєї, там спочатку ніхто не жив – чоловік продовжував винаймати квартиру ближче до роботи, а його сестра вже була одружена і жила з чоловіком в іншому місті. Квартиру вони в оренду віддавали, а гроші ділили навпіл.

Коли ми з Максимом розписалися, продовжували жити на його орендованій квартирі. Я працювала, він працював, проблем із грошима не було, тому на їхню спільну квартиру із сестрою жодних планів у нас не було. Я там була кілька разів, коли мешканці виїжджали і потрібно було перевірити стан квартири, і мені вона не сподобалася – типова бабусина, саме те для здачі. Але щоб там жити, треба все викинути з неї і робити капітальний ремонт.

З сестрою чоловіка я теж бачилася всього кілька разів. Перший раз Тамарочка приїжджала до нас на весілля, другий – ми їздили до них у гості на хрестини племінника чоловіка. Враження про неї склалося позитивне. Начебто адекватна жінка, особливих тарганів я не помітила. Ми особливо близько не спілкувалися, але байдуже.

На орендованій квартирі ми прожили з Максом два роки після весілля, потім дізналися, що станемо батьками. Постало питання про те, як ми житимемо в далі. коли я тимчасово не працюватиму. Чоловік хорохорився, що зможе і за квартиру платити, і нормально сім’ю забезпечити, але я сумнівалася в цьому. Це поки він жив сам, йому трохи треба було, а тут ще мене з дитиною треба буде утримувати. Вже зовсім інші гроші.

Тоді ми подумали, що є квартира, яка приносить не так багато прибутку, зате може суттєво скоротити витрати, якщо там жити. Ремонт можна буде робити поступово, головне, що дах власний над головою буде. Обговорили з чоловіком цю тему і він вирішив запропонувати сестрі викупити її частку.

Вони поговорили, Тамарочка, наскільки я зрозуміла, погодилася продати братові свою частину квартири.

– Тільки оформлятимемо за договором дарування, добре? Так вигідніше вийде, – запропонувала вона, а Макс погодився.

Ціну Тома заламувати не стала, треба сказати. У нас із чоловіком було дещо відкладено, та й мої батьки вирішили допомогти, давши чималу суму. Довелося взяти невеликий кредит, але це було по кишені, до декрету мали виплатити.

Максим з Тамарою мали зустрітися, щоб він передав гроші і вони втрясли всі формальності, але щось не складалося. То чоловік у відрядженні, то в Томи дитина прихворіє, то ще щось. А потім я перестала стежити, що там у них відбувається. Мені вистачало того, що чоловік говорив: “у мене все під контролем”.

Ми переїхали на нашу квартиру, почали облаштовуватися. Мені не подобалася ситуація, але я заспокоювала себе тим, що тепер це наше житло, і згодом ми все переробимо так, як нам подобається. Щось по дрібницях ми робили відразу, наприклад, поміняли фіранки та посуд, але основний ремонт залишили на якийсь час.

– Зате не шкода буде, коли дитина шпалери розмалює, – говорив чоловік.

Я народила дев’ять місяців тому. Півроку у нас все йшло добре. З малюком, звичайно, втомлювалася, але це було очікувано. В іншому мене моє життя влаштовувало. Поки одного дня на порозі квартири не з’явилася Тамарочка з валізами та дитиною в руках.

Спочатку я подумала, що вона приїхала погостювати, а чоловік забув мене попередити. Він був на роботі, я не стала його смикати, гадаю, хай йому сюрприз буде. Тому я зустріла, розмістила у другій кімнаті. Мене збентежили дві величезні сумки, з якими вона приїхала, але раптом вона не вміє подорожувати без нічого, подумала собі я.

Вигляд у сестри чоловіка був якийсь втомлений, але я списала це на втому з дороги. Їхати від них із чоловіком до нас і не надто далеко, але удвох із дитиною та такими баулами може бути складно. Запитаннями я її не дошкуляла, нехай відпочине, та й мені було чим зайнятися.

Увечері з роботи прийшов Максим і здивувався, побачивши сестру. Здивувався – це м’яко сказано, виявилось, що він не забув мене попередити, а сам нічого не знав. За вечерею він поцікавився, чи надовго Тамарочка до нас у гості.

– А я не в гості, я жити, – відповідь моїє зовиці нас увела нас в ступор. Бачачи це, вона продовжила. – Ми з чоловіком розлучаємося, жити з ним більше не можу. Іти мені нікуди, тому я поки що поживу тут.

Сумна подія, звісно, ​​але у нас не палац! Та й спитати господарів не завадило б, чи згодні вони приймати затяжних гостей. Про це я сказала сестрі чоловіка.

– За документами це і моя квартира теж, тож питати я за фактом не зобов’язана. Хоча згодна, що негарно вийшло. Обіцяю, що постараюся у стислий термін розібратися зі своїми проблемами та з’їхати від вас, а там і свою частку переоформлю, – відповіла Тамара.

Я дивилася на чоловіка, а він уткнув погляд у тарілку.

Після вечері я з’ясувала, що досі чоловік не переоформив квартиру на себе.

– Та все якось не збігалися ми з Тамарочкою, а потім замотався, взагалі з голови вилетіло, – виправдовувався чоловік.

Отак просто вилетіло з голови оформити на себе майно, за яке ти вже заплатив гроші! Я просто випала в осад від цієї простоти!

– Ну що ти так хвилюшся! Поживе Тамара з нами трохи, потім вирішить свої питання та з’їде. Вона ж не відмовляється переоформити квартиру. У мене є й розписка, що я їй гроші віддав. Зараз вона у своєму житті розбереться, з’їде і перепише свою частку, – метушився чоловік, а в мене голова обертом йшла.

Ось уже три місяці ми живемо, як у комуналці. Погано про сестру чоловіка говорити не хочу, вона мені з дитиною допомагає періодично, з домашніми справами теж без питань допомагає, намагається вирішити питання із садком для свого сина та роботою для себе. Але все одно тяжко так жити. У нас з Тамарою різні звички, різні смакові пристрасті і погляди на виховання дітей. Поки що тримаємо нейтралітет, але як довго це триватиме, хто б знав.

Вказати зовиці на двері не можна, це не за законом і не по совісті, але й жити такою комуною теж важко, особливо з огляду на те, що в неї дворічний хлопчик, який скрізь встигає робити шкоду. Невідомо, коли Тамара зможе вирішити свої проблеми та переїхати, що теж додає напруги.

А ще я зрозуміла, що тепер буду всі важливі питання перевіряти ще раз сама, а не довірятиму на сто відсотків Максу. А то він може раптово “забути” про щось дуже важливе. А мені потім приймай “сюрпризи”.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!