Не можу ходити у гості до батьків чоловіка через деякі їхні звички. Нічого не можу з собою вдіяти, мені кара сидіти у них за столом. Спілкуватися з ними готова, а ось приходити і за стіл не можу. Чоловік нічого такого не бачить, свекруха вважає, що я просто ніжна і принцеска, якій все не так.
Ми з чоловіком Богданом, дякувати Богу, живемо окремо. На жаль, недостатньо далеко від батьків чоловіка, щоби можна було обійтися тільки телефонними дзвінками, доводиться ходити до них у гості. Щоразу для мене це випробування ще те, намагаюся до останнього знайти причину, щоб не йти до них.
Взагалі, у чоловіка звичайна сім’я – батько та мати, обої працюють, обоє з вищою освітою. Вдома у них затишно і прибрано, але щойно сідають за стіл – мене починає брати велике тремтіння.
Я і так людина така у цьму плані, що ніколи нічого не пробую з ложки чоловіка, якщо він нею вже їв. От не можу і все.
Якщо з чоловіком ситуація згодом налагодилася, він мене зрозумів, все-таки ця людина стає мені дедалі ближчою, то до його батьків я звикнути не можу. А у них все дуже просто. Наприклад, свекруха перемішала салат у спільній мисці, спробувала на сіль, до рота ложку і знову встромила її в салат. Як вам?
Або ще – вони п’ють міцненьке, а я зазвичай купую червоненьке. Свекруха може спокійно взяти мій келих і сьорбнути, щоб спробувати. Навіщо так робити? Це, як мінімум, негігієнічно. Вона чужа мені людина. Я намагаюся непомітно замінити собі келих, не акцентуючи на цьому увагу, але виходить не завжди, помічають. Вони потім весь вечір мене дорікають, часом досить прикро. Чоловік намагається заступатись, але ситуацію це не змінює.
Ще свекруха має звичку звалювати назад недоїдену їжу. Наприклад, погріла вона суп, не доїла, то вона з тарілки назад виливає його в каструлю і ставить у холодильник, ну, якщо там майонезу чи сметани немає. Так роблять з усією їжею. Навіть із салатами, які залишаються на тарілках гостей після свята.
Тому я ніколи не їм у гостях у батьків чоловіка страви, які приготовані не ось прямо зараз. Велика ймовірність, що там недоїдки з інших тарілок.
А ще у мами чоловіка є наймиліша звичка зробити “Тьху” на сковорідку перед тим, як щось на ній смажити. Це так вона перевіряє рівень нагрівання. Є ж мільйон способів зробити це нормально, навіщо ж так? Але мама Богдана каже, що від такої температури там все одно нічого не лишається, тому нічого такого. А мені геть від цього кепсько, я це бачила, тепер не можу викинути з голови.
Остаточно мене свого часу здивало, коли я побачила, що вони дають собаці вилизувати тарілки. Після чергового свята на глибокій тарілці, в якій лежали картопля і гуляш, залишилося по краях, так ця миска просто вирушила на підлогу, де нею зайнявся собака. Потім цю посудину просто поставили в мийку до інших тарілок, ніби так і має бути!
Я вже не витримала і сказала, що це вже взагалі перебір, їсти з тарілки після собаки. Але на мене подивилися і сказали, що взагалі вони весь посуд ретельно миють. Та яка різниця! Собака не повинен їсти з людського посуду.
Я запропонувала свекрусі, раз нічого такого в цьому немає, помити собачу миску та поїсти з неї. Вона так надулася. А що я сказала? За її логікою виходить, що це нічого такого, адже миска мита. Чоловік потім наполягав, що я перегнула, хоча я вважаю, що сказала цілком логічну річ.
Мені дуже не хочеться ходити в гості до батьків Богдана. Ну, чи ходити зі своїм посудом та їжею, в яких я впевнена. Але тоді свято буде зіпсоване, а свекруха засмутиться до глибини душі. Не знаю, що робити.
Чоловіка підставляти не хочу, бо якщо я не прийду, йому все висловлять, але й сама туди йти не бажаю аж ніяк.
Мрію переїхати до іншого міста, щоб до свекрів не їздити. Спілкуватися з ними телефоном – будь ласка, а в гості ходити – ну вже ні, годі. Але як бути?
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
