Мені лише 18 років, але я рік тому вийшла заміж і не хочу жити з батьками чоловіка. Та мене ніхто не питає.
Рік тому я переїхала до Микити через проблеми у сім’ї. Ми тоді жили з моїми батьками у орендованій квартирі, і у нас не виявилося грошей на оренду. Батькам довелося виїхати на підробіток до іншого міста, а я поїхала до Микити.
Ну і автоматично стала невісткою, через два місяці розписалися. Мої батьки мені казали, що можна було переїхати до тітки жити, вона чекатиме, а я не хотіла, може й шкодую зараз, що так не зробила тоді. Я думала, буде все легко, я ще дитина, особливо не розуміла всієї ситуації і поставилася не серйозно до цього всього.
З мамою чоловіка постійно постійно виникали якісь непорозуміння й суперечки, Галина Тарасівна дзвонила моїм батькам, говорила які вони бідні, якщо в той момент не могли сплатити за квартиру, не купували мені навіть постільне, що вона сама купила для мене весь одяг, хоча в мене було все необхідне.
Я маю виконувати домашні обов’язки, у них двоповерховий будинок, прибирати готувати. А я жила зі своїми батьками в двокімнатній квартирі і ніколи з такими обсягами домашніх справ не стикалася.
Для мене це було дуже важко, я була раніше вільною дівчинкою, батьки мене не обмежували, а чоловік мені казав, що всього кілька місяців поживемо та переїдемо. Але ми вже майже рік живемо з його батьками, а Микита ще має двох молодших братів.
Його батьки багато нам дали підтримки, я вдячна, але минулої мене не залишилося, я була життєрадісна, весела, а зараз дуже стала виснаженою, стосунки з чоловіком погіршилися.
Хочу до мами, хочу до батьків, вони вже приїхали до міста, де зараз я живу. Я приходжу до них у гості, і сумую за тією атмосферою, за маленькою затишною квартиркою. Ще через те, що сім’я у чоловіка велика, 7 осіб, мені доводиться готувати постійно, мене це теж вже втомило надто.
На роботу виходила, працювала, після роботи хочеться полежати, поспати, але ні, я прибирала на кухні, мила гору посуду, прибирала в будинку, приходжу о 7-й вечора з роботи, йду в кімнату о 9-10 вечора.
Я не знаходжу собі місця, мама каже, якщо прямо так неможливо, приїжджай додому. Я хотіла, але переживаю, що скажуть його батьки про мене, і залишати Микиту з ними не хочу, мама у нього не свята. Кохаю чоловіка.
Свекор постійно порівнює мене зі свекрухою, каже: «Вона була така, встала о 6-й ранку, робила все вдома сама». Постійно нагадують мені, що я повинна виконувати свої обов’язки, прокидатися рано і все робити.
У будні дні, звичайно, я можу, а от у вихідні хочеться відпочити і поспати хоча б до 11-12, але ні, встаю о 9-й, готую всім сніданок, вони всі прокидаються ближче до обіду, подаю їм їсти.
Не можу вже так! Я не звикла до такого, я ще хочу пожити, щодня – як день бабака, на тлі всього цього я ще й поправилася, а була худенькою.
Скажіть, будь ласка, що робити мені? Я не знаю, коли ми зможемо з’їхати жити окремо, але я вже не витримую морально, у мене постійно очі на мокрому місці, раніше я такою не була. Не знаю, що зі мною, порадьте, прошу тільки по-доброму. Розумію, що я сама зважилася на це все, і я ще дитина. Але дайте просто пораду, без критики, що мені робити.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.