fbpx
життєві історії
Мені мама так і сказала: “Я тобі нічого більше не винна! В тебе є чоловік і своя голова на плечах. Розраховуй лише на себе”. Я дар мови втратила від почутого. Після її останньої “витівки” я вирішила й зовсім перестати з не спілкуватися. Ось тільки перед свекрухою та свекром соромно

Мені мама так і сказала: “Я тобі нічого більше не винна! В тебе є чоловік і своя голова на плечах. Розраховуй лише на себе”. Я дар мови втратила від почутого. Після її останньої “витівки” я вирішила й зовсім перестати з не спілкуватися. Ось тільки перед свекрухою та свекром соромно

І це вже не вперше так! – ділиться двадцять восьма річна Софія, – частенько мати щось обіцяє, а потім, наче води в рот набрала. А як і зробить щось з обіцяного, то потім тільки про те й мови буде.

Вона любить повторювати лише одне – я нікому нічим не зобов’язана! Ну, добре, а для чого тоді обіцяла?

– А що саме вона тобі обіцяла?

– Та що вона тільки мені не обіцяла… на весілля обіцяла пристойну суму подарувати, так і не поклала до конверту. Вже сім років минуло! І ми тоді її не заставляли так говорити!

Сім років тому ці гроші, які мати хотіла подарувати Софії та її чоловіку, були б дуже потрібними. Мати тоді заявила, що ці гроші спеціально збирала для своєї доньки. Але ці гроші лежали у жінки на карточці, з них вона отримувала відсотки, а термін мав спливти через кілька місяців після весілля молодих.

– Тоді ми й вирішили, що знімемо гроші після того, як термін зійде. Тоді ми з чоловіком такі раді були, навіть почали думати, на що ці гроші придбаємо. Чоловік тоді запропонував мені нову автівку купити, а я ж казала, що ці гроші краще на житло витратити. Тоді моя свекруха сказала нам, що вони нам свою машину віддадуть, а гроші реально краще на житло використати.

Тоді й вирішили молодята, що краще куплять собі квартиру. А на весіллі свекор подарував ключі від автівки. З того часу Софія з чоловіком і почали шукати житло.

– Ми тоді скільки часу потратили на пошуки житла, їздили, дивилися що пропонують хорошого в нашого місті. А потім настав термін, а мама навіть і не думала нам ці гроші віддавати. Точніше вона продовжила термін ще цілий рік.

– А як вона себе виправдовувала?

– Все дуже просто, сказала, що я ще не наскільки самостійна, щоб мати своє житло. Мовляв, хазяйка з мене ніяка, для чого мені власна квартира. Каже, що в мене вдома бардак. Загалом мені тоді заявила, що чоловік мене покине. Мовляв, йому така жінка не потрібна, яка будинок у порядку утримувати не може. За її словами, іпотеку треба відкривати людям серйозним та відповідальним, а з мене толку ніякого.

– Я впевнена, що вона просто пошкодувала грошей. Зганьбила вона мене безпосередньо свекрухою і свекром. Тоді я у неї спитала, навіщо вона мені обіцяла. А вона мені відповіла, що нічого не зобов’язана. Типу, мовляв, вона мене виростила, навчання дала, а далі мені вже все потрібно самій про все думати. Я то розумію, що в чомусь вона права, але так не робиться, раз обіцяє. Я ж на щось розраховую.

Молоді все ж таки з часом змогли взяти іпотеку, через рік оформили. Тоді все в них було добре, на роботі теж все було добре. Причому начальство навіть хвалило та давало премії. Невдовзі молоді почали замислюватися над продовженням роду.

– Тоді мені мати обіцяла, що з дитиною сидітиме, няньчиться, доглядатиме. Чомусь я їй не вірила. І ось зараз дитині три роки, а бабуся до нас приходить вкрай рідко та й то чисто подивитися, чи даю я собі раду. Ото приходить, ми з нею чай п’ємо, потім вичитує, що в мене вдома чистотою і не пахне, а потім іде.

А нещодавно ось із грошима у Софії у родині виникли проблеми. І вона почала замислюватися про те, щоб вийти на роботу.

– Тоді мені й начальник зателефонував, сказав, що йому терміново потрібна моя допомога на роботі. Стали ми шукати няньку синочку, але за пару днів знайти когось надто важко. Адже син ще маленький, і поскаржитися нам до пуття не зможе. Тоді я й спитала в матері, може, у неї є якась знайома, яка нам допоможе. А вона мені відповіла, що вона сама сидітиме. Ну так, за гроші звичайно!

Відразу Софія не особливо відреагувала на таку пропозицію матері, а потім зрозуміла, що це дуже хороший варіант. Адже мама – то рідна, нічого поганого дитині не зробить. Тільки ось бентежило те, що мати може будь-якої миті дати “задню”.

– Тоді я в неї кілька разів запитала, чи не важко їй буде сидіти з дитиною. Вона мені чітко відповіла, що з усім зможе впоратися. Ми вирішили, що привозитимемо їй дитину, з їжею на день.

Одного дня Софія запізнилася і приїхала за дитиною трохи пізніше, і мати тоді влаштувала їй величезну “бурю”.

– Виказала мені мати тоді все, що тільки можна. Що вона сильно втомилася, і взагалі дитина в мене нічого не може сама зробити. Їй гроші платити не потрібно, вона більше не сидітиме з дитиною. Тоді нам заявила, щоб ми терміново шукали няньку. А я розумію, що мені завтра на роботу, де я за вечір знайду няню? Кажу їй, ти ж стверджувала, що з усім упораєшся. І знову вона мені заявила, що варто у цьому житті сподіватися лише на себе.

Відтоді Софія дуже засмутилася і вирішила, що спілкуватися і зустрічатися з мамою вона більше не хоче.

А що ви скажете з цього приводу?

Хто в цій ситуації правий?

Фото ілюстративне

You cannot copy content of this page