fbpx

Мені на той час двадцять було, ну яка дитина? Стільки цікавого в житті, а я закутаюсь у пелюшки! Я не міг собі цього дозволити. – Свої питання вирішуй сама. Я тут не при чому, – сказав я тоді Вікторії. І наскільки мені відомо, вона поїхала в село до батьків, і стала мамою сина. Минуло багато часу. Я так і не женився. Мій син вже дорослий, і можливо й має свою сім’ю, але я так його ніколи й не бачив. Мені соромно

Мені на той час двадцять було, ну яка дитина, стільки цікавого в житті, а я закутаюсь у пелюшки! Я не міг собі цього дозволити. – Свої питання вирішуй сама. Я тут не при чому, – сказав я тоді Вікторії. І наскільки мені відомо, вона поїхала в село до батьків, і стала мамою сина. Минуло багато часу. Я так і не женився. Мій син вже дорослий, і можливо й має свою сім’ю, але я так його ніколи й не бачив. Мені соромно.

Мені на той час було майже 20 років, коли ми познайомилися з Вікою. А познайомилися ми з нею на студентській вечірці. Я був на 4 курсі, а вона на третьому. Ми відразу ж сподобалися один одному. Вона досить яскравої зовнішності, блондинка, висока, з красивою фігурою. Все, як я люблю. До того ж, вона була дуже веселою, легкою дівчиною.

Пару раз ми ходили гуляти в місцевий парк, в кіно, кафе, ну а потім почали зустрічатися. Ну а що, не хотів я втрачати таку дівчину. Сказати, що я любив її – не знаю. Але Віка безумовно мені дуже сильно подобалася. Хто знає, якби ми прозустрічалися довше, я б навіть полюбив її.

Прозустрічалися ми всього пів року, і ось Вікторія мені повідомила, що вона при надії. Я розгублено на неї дивився і не міг промовити і слова. Я просто не знав, що мені робити і говорити. Які діти? Нам ще рано. Мені всього 20 років, я ще не закінчив навчання, я ще світу не бачив, а тут така ситуація.

Одружуватися лише заради дитини в мене не було наміру. А тому прямим текстом сказав Вікторії, хоч і дуже важко було в той момент, що я не винен, що вона в такій ситуації опинилася. Це її питання, нехай вирішує сама. Віка плакала, а я просто обернувся і пішов.

Пізніше дізнався, що Віка взяла академічну відпустку і поїхала в село до батьків. Стала мамою хлопчика, але про це я дізнався через пару років.

Мені зараз 45 років, я так і ніколи не був одружений, мій син уже дорослий чоловік, але я його ніколи навіть не бачив.

Зараз, в 45 років я дуже сильно шкодую про свій вчинок. Мені навіть соромно за свої слова. Соромно, що кинув Віку одну в такий час. Хто знає, може, мені треба було одружитися на ній, любов з’явилася б потім. Напевно, треба було так зробити, але я не зробив і я сильно про це шкодую.

Я б дуже хотів побачити свого сина, хотів би з ним спілкуватися, проводити час, побувати на його весіллі. Але я не можу з однієї простої причини, що мені соромно взагалі з’явитися в їхньому житті. Як я зараз прийду і скажу, що я його батько, який кинув матір одну. А що, якщо вони всі роки жили дуже бідно і не було чого їсти? Як я буду дивитися йому в очі? Може, він взагалі відвернеться від мене за мої вчинки?

Я не знаю і від того мені ще навіть гірше. Я ж сам у всьому винен.

Як спокутувати свій гріх? Допоможіть порадою!

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page