fbpx
життєві історії
Мені недавно сорок три стукнуло, а я досі пам’ятаю її вираз обличчя, коли я вискакував з автівки і біг бабусі на зустріч. Я народився у великому та галасливому місті, тому коли батьки відвозили мене в село, моєму щастю не було меж. Так було і цього разу!

Мені недавно сорок три стукнуло, а я досі пам’ятаю її вираз обличчя, коли я вискакував з автівки і біг бабусі на зустріч. Я народився у великому та галасливому місті, тому коли батьки відвозили мене в село, моєму щастю не було меж. Так було і цього разу!

– Бабусю, а що ми робитимемо з тобою завтра? Ми на городі працюватимемо чи на ринок поїдемо?

– Не знаю поки що, онучку. Можливо, на городі працюємо, а може, й на ринок поїдемо. Будемо з тобою випічку продавати. Ти ж мені допомагатимеш? – Запитала бабуся Валентина у мене.

– Звичайно буду! Я ж сюди не гуляти приїхав.

Я щоліта з великим задоволенням їздив до своєї бабусі, яка жила у невеликому селі. Воно було розташоване далеко від міста, де я жив зі своїми батьками.

Всі канікули я проводив у своєї улюбленої бабусі Валі. Це мені подобалося набагато більше, ніж сидіти вдома за комп’ютером і байдикувати.

З бабусею ми багато працювали на городі. Бабуся вже була на пенсії. Неподалік того місця, де жила бабуся, було озеро, куди я часто ходив рибалити. Якось мені пощастило, і я впіймав велику щуку – напевно, кілограма на три.

Звичайно, я з великим задоволенням допомагав бабусі на городі. Але найбільше мені подобалося торгувати із бабусею на ринку. Увечері бабуся пекла багато пиріжків із різною начинкою. А вранці ми йшли на ринок все це продавати. Бабусю там добре знали і дуже часто у нас розкуповували все менше, ніж за годину. Але бувало й таке, що доводилося продавати пиріжки по дві, а то й по три години.

Але найцікавіше це те, що бабуся моя була зовсім не жадібною і ми з нею гроші завжди ділили навпіл. А тоді це для мене були дуже великі гроші. Щоправда, я їх витрачав дуже швидко: на напої, насіння та шоколадки.

Я вже виріс, але з великим задоволенням згадую свою бабусю Валентину та своє чудове дитинство.

Зараз я вже давно одружений, маю дітей, скоро й онуки підуть. Бабусі Валі вже немає на цьому світі, а мені дуже шкода, що мої діти не мали такого чудового дитинства, яке було в мене. Адже мої батьки живуть зі мною в одному місті.

Залишилися лише спогади.

Фото ілюстративне