Мені недавно виповнилося 32 роки. Я працювала в бібліотеці і мала справжню мрію – розбагатіти і нічого більше не робити.
Якось я сиділа на роботі і сумно гортала свої запити у листуванні в одній із соціальних мереж. Один лист привернув мою увагу не на жарт. Мені писала жінка і ламаною англійською розповідала, що вона моя тітка з далекої Америки. Я зацікавилася та поставила ще кілька запитань. Але відповіді поки що не було.
Під час обіду мої колеги розповідали, що син завідувачки бібліотеки збирається до Америки на стажування.
Я без задньої думки сказала: «А я ось теж скоро туди поїду. У мене там тітонька. У соцмережах списалися, до себе ось покликала».
Колеги поспішили з сарказмом пожартувати наді мною. Але он у мого сусіда так брат в Англії знайшовся. Він і в гості до нього їздив. Брат у нього багатий, з усім сусіду допоміг. І я сподівалася, що мені теж ось-ось пощастить в цьому житті.
Американська «тіточка» почала вішати мені все більше локшини на вуха. Скидала фото якоїсь усміхненої літньої жінки на тлі американських пам’яток, розповідала, що за океаном на мене чекає двоповерховий будинок майже на березі.
Жінка розповіла історію, що нібито вона в молодості недовго була одружена з моїм дядьком, завжди любила його і не могла без нього жити. Однак родичі ніколи не приймали ні саму Мері, ні їхній з дядьком союз.
Казала мені ця Мері, що я дуже схожа на свого дядька – фотографії та пости на моїй сторінці дали достатньо інформації. Але мене подібні казки затягли, мов вир. Моя надмірна наївність тепер і не допускала думки про якийсь обман.
Так ми проспілкувалися майже місяць. Тітка почала плавно підводити до найголовнішого. Розповіла, що своїх дітей не нажила, а віддавати майно аби кому не бажає. Було б добре, якби я приїхала і жила в сонячних Штатах. Більше того, тітонька Марія, яка на американський манер представилася Мері, запевнила мене, що мені залишилося недовго і я повинна терміново приїхати.
Грошей у мене особливо не було, зате я знала, де лежить мамина заначка та її банківська карта. Сім’я у мене була небагата, саме тому я так мріяла про казкові багатства із самого дитинства. Мері з Америки написала, що вже замовила все необхідне, щоб прилетіти до Америки Вона надіслала мені сайт і попросила оплатити все.
Я подумала, що це звичайний сайт, де купують квитки і ввела всі дані з маминої карти.
Чи варто говорити, що з карти списали всі гроші, які там були. Але я вирішила, що так і треба. Я написала Мері, що все сплатила. На що жінка відразу почала обсипати мене хвалебними повідомленнями і сказала, що не може дочекатися, коли побачить улюблену племінницю. Тільки після цього Мері перестала виходити зв’язок.
– Як твоя тітонька? Коли має заповідати тобі всі свої мільйони? – посміювалися колеги.
– Не знаю. Але вона мені квитки купила, скоро я до неї влечу, – без задньої думки відповідала я.
– Вона тобі квитки сплатила? – здивовано дивилися на мене колежанки.
– Ні, я сплатила. Вона скинула мені посилання, а я лише запровадила необхідні дані. Я пам’ятаю, як в ту мить жінки переглянулися між собою, посмішка в ту ж мить зникла з їхніх облич.
Вони одразу рушили до мого комп’ютера і почали з’ясовувати, що за посилання скинула мені тітонька Мері, але побачили, що у листуванні було видалено майже все. Цієї ж хвилини до кабінету забігла інша моя колега Ірина, і зі сміхом почала розповідати, що до мене в Інтернеті сватається наслідний принц далекої східної країни.
– Ви тільки подивіться, – сміялася Іра, – дивіться, що аферюги надумали. Принцям вже заміж закортіло. Смішний він, ще не зрозумів, що я на це не куплюся.
Але я тихо затулила обличчя руками і заплакала. Так накрилася “мідним тазиком” моя “американська мрія”. Згодом я повернула мамі гроші. А наївність моя випарувалася на віки вічні.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com
