Мені неприємно бачити таку дружину дома. Зрозумій, я навіть після роботи не спішу до тебе. Ти мені гидка в такому стані, – говорив в очі Тимур, одразу ж після появи на світ нашого Тимофійчика. Не скажу, що я дуже багато набрала, але що є, то є. Займатись спортом поки не могла. Я відразу зрозуміла, що чоловік знайшов мені заміну, але що він так швидко до неї з’їде, й гадки не мала.
Після появи на світ дитинки, я трохи набрала у вазі. Не так, щоб дуже сильно, але є…
Від Тимура почалися претензії, що це, мовляв, таке і все в такому дусі.
Замість того що б сказати – “Все добре люба, ти все одно краще за всіх” і почекати коли я прийду в себе, він пішов шукати щастя до іншої жінки.
І не просто так пішов – гульнути день-два, а що одного дня навіть не повернувся.
Залишилася я одна з дитиною на руках, тут подробиці ні до чого, думаю все зрозуміло.
Зрештою я втомилася плакати і знайшла в собі сили повернутися до життя. Завела собаку, почала пробіжки вранці разом з нею.
Почала качати прес. Хоч це дуже важко морально, але відмінно відволікає від похмурих думок…
Звикла до спорту, і з часом, влаштувавшись на роботу, записалася у фітнес зал.
На відміну від тренера в нашому спорткомплексі, фітнес тренер виявився уважною і терплячою людиною.
За пару років постійного відвідування залу, я не тільки повернула собі гарну фігуру, але і поліпшила її місцями. Мінімум в 1,5 раза.
Полюбила себе знову, полюбила своє своє відображення в дзеркалі.
Одного разу, повертаючись додому зі спортивною сумкою і в спортивній формі, помітила, що біля під’їзду стоїть мій колишній чоловік. З квітами та цукерками…
Мабуть, в домофон дзвонить, а син йому не відкриває.
Тут я розумію, що у мене прямо тут і прямо зараз, є шанс виконати мрію багатьох покинутих…
Зробити так щоб Тимур ридав від скоєного колись.
Руки за голову закинула, присіла раз п’ять швиденько, “все потрібне” поправила, підтягнула, і зробила крок до нього назустріч.
А він мені знаєте, що говорить?
– Дівчино, ви в цьому під’їзді живете? Можете двері відкрити?
Гірко засміявшись, я закрила обличчя руками і відчуваючи невимовну радість відійшла в сторону.
– Я щось смішне сказав? – раптом занервував Тимур – Що вас насмішило?
– Сказав… в РАЦСі… Коли клявся любити і захищати… – повертаючись до нього прямо обличчям сказала я – До сьогодні, сміюсь від цієї ситуації!
– Катя? Катруся! – він витріщив очі дивлячись на мене.
– У тебе є 10 секунд щоб забратися з цього двору – вже невесело сказала Тимуру я.
– Можна хоч синочка побачити? Тимофійка! – благав він.
– Пішов… Геть!
Пішов…
Дивилася йому вслід, він часто оглядався…
Раніше треба було думати. Раніше!
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
