У мого чоловіка – дві сестри, у мене – брат. Ми з чоловіком молодші у своїх родинах. Одружилися ми з Миколою чотири роки тому. Народилася донечка Стефанія, їй два з половиною роки.
І так якось склалося, що нам з чоловіком у нашій сім’ї так добре, що ми трохи віддалилися від своїх батьків, братів-сестер, інших родичів.
Ну, як віддалилися? Просто не дзвонимо щодня і не звітуємо, що робили, як пройшов день, куди ходили і що їли. А сестри Колі і мій брат саме так і роблять, телефонують батькам по три рази на день, постійно заходять-заїжджають в гості. Тому вони хороші.
Я ж, наприклад, дзвоню мамі і тату десь раз на два тижні, вони мені одразу висловлює, яка я безсовісна. Живуть вони у сусідньому районному центрі, їздимо ми до них 4-5 разів на рік, а решту часу живемо своїм життям. Хіба це не правильно?..
Родичі на нас ображаються, що ми часто відмовляємося приїхати на якісь родинні свята і події, дні народження тощо. А нам цікавіше поїхати кудись на вихідні чи святкові дні, а не сидіти з ріднею за столом по 5-6 годин, як це у них заведено. Ну що в цьому цікавого? Нам краще побути просто втрьох, провести будь-який вільний час своєю родиною, бо чоловік багато працює, і така можливість випадає нечасто.
Зараз у моїх батьків ремонт, а ми замість їхати допомагати, злітали на тиждень у Єгипет на море. Так брат зі мною прямо не розмовляє, та й батьки образилися. Брат з дружиною кожного дня їм чимось допомагають, але ж і харчуються тоді за рахунок батьків, коли у них по кілька днів живуть. Так я ж нічого їм не кажу, то їхні справи. Мені ж всі висловлюють, кажуть, що ми як не рідні, що я – відламана гілка.
Батьки чоловіка брали машину нову в кредит, потім, щоб швидше погасити його, у всіх позичили гроші. Просили і у нас, але ми не дали, бо якраз на море відкладали.
Мені от цікаво, чи дійсно ми з чоловіком ведемо себе непорядно, не по-родинному? Що ми такі-сякі, раз не телефонуємо щодня батькам, не допомагаємо, не їдемо на всі свята.
Ось і зараз всі на нас надулися, бо ми не хочемо їхати на Великдень до жодних з батьків, а вирішили поїхати до друзів в Одесу. Ми ще не були в цьому місті, а тут якраз друзі запросили і ми погодилися.
Ось такі ми «неродинні» і нам в цьому всі докоряють, говорять, що ми живемо лише для себе і ні про кого не думаємо. Але хіба це погано – жити своїм життям, своєю сім’єю? Адже ми вже виросли і не зобов’язані звітувати батькам за кожен свій крок і слухатися їх у всьому, наче ми малі діти.
Чи я все ж таки не права?..
Спеціально для видання ibilingua.com
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
