Мені під 50, з 18 років у щасливому шлюбі. І ось, як сніг на голову, це зізнання таксиста, послугами якого ми з чоловіком користуємося багато років. Нічого у нас не було і навряд чи буде. Хоча не приховую, що перед сном мрію, уявляю нас разом, сниться він мені. Що це, невже вона, любов, остання? Ніколи не могла уявити навіть, що таке буває…
Я заміжня майже 30 років. Вийшла заміж рано, у 18, чоловік старший за мене на 10 років. З ним у нас все добре. Діти дорослі, живуть в іншій країні. У чоловіка і у мене керівні посади в різних організаціях. Робота цікава, живемо в достатку.
Кілька років тому я мало не потрапила в ДТП. З тих пір за кермо не сідаю. Тепер на роботу підвозить чоловік. Але буває, що мені не обов’язково бути на 9 на роботі. І якщо у чоловіка відрядження, або рання нарада, або ще з якої причини доводиться добиратися до роботи самій. Після роботи це буває ще частіше. Закінчується робочий день завжди по-різному, тому додому повертаємося нарізно.
Вже більше року ми з чоловіком користуємося послугами одного таксиста. Для нас він завжди вільний. Приїжджає з будь-якої точки міста і в будь-який час. Не тільки з роботи – на роботу нас з чоловіком підвозив (бували випадки, коли наша машина була на СТО, чоловік після якоїсь події), а й забрати з гостей, корпоративних заходів, з вокзалу, аеропорту… Чоловік дуже порядний, він з часом став нам начебто родич.
І ось півроку тому перед самим карантином він зізнався мені в коханні. Каже, полюбив мало не з першої поїздки, але, бачачи, що у нас з чоловіком хороші відносини, не хотів лізти в чужу сім’ю. Відкрився тільки тому, що боявся, що ми більше ніколи не побачимося.
Справа в тому, що недавно у нас чоловіком була думка переїхати жити ближче до дітей. У старшої дочки в лютому було весілля, і онуки можуть з’явитися в найближчому майбутньому.
Таксист нічого не просив від мене, ніяких дій або вчинків, тільки попросив користуватися його послугами, поки будемо ще вдома, в цьому місті. Мені завжди було комфортно поряд з ним (хоча він навіть старший від мого чоловіка). При цій роботі він намагався не опускатися (в минулому був учителем в музичній школі). Цікавий співрозмовник, дуже хорошу музику слухає. Вже пізніше дізналася, що спеціально підбирав і записував треки на окрему флешку для мене…
Я повіріті не могла, что можу ще викликати почуття, вік же вже до 50-ти. На роботі навітьпомітили, що я помолодшала, блиск в очах з’явився. І чоловікові перепало від цього. У нас начебто друга молодість настала, не міг натішітіся.
Альо зараз мені важко, важко бачити, як я мучу того, іншого, продовжуючи жити своїм налагодженим життям. Бачити його очі… Він готовий заради мене на все, а я, маючі стільки, не можу дати йому нічого.
Закінчити це знайомство не можу. Намагалася багато разів. Не можу без него. Його голос, те, що він поруч, розмови про музику (дома ж таке не обговорюється, в основному – робота, діти…). Ці півгодіни в одну сторону і потім ввечері дорога додому в його машині… Я наче в паралельній реальності.
Нічого у нас не було і навряд чи буде. Хоча не приховую, що перед сном мрію, уявляю нас разом, сниться він мені. Що це, невже вона, любов, остання? Ніколи не могла уявити навіть, що таке буває…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
