Чоловік пішов від мене до іншої, залишивши саму з синочком, коли мені виповнилося всього 25, а Ярику було три рочки.
Років зо два я не могла прийняти ситуацію, пробачити, знову повірити в себе. Хоча мені і допомагали батьки, я повернулася з дитиною у батьківську хату в селі, та все одно було дуже важко.
Вилікував мене один хлопець. Я працювала тоді офіціанткою в одному гарному кафе, Ярославчик ходив у дитсадок. Женя почав до мене залицятися, чекати, поки закінчиться мій робочий день, проводжав додому.
Мені він подобався, але покохати я його не змогла, не відчувала серцем, що це моя людина.
Так от. Зате саме Женя нагадав мені, що я молода й гарна, що подобаюся чоловікам, маю над ними владу. Згодом я пояснила, що не можу бути з ним, і він – що ж лишалося робити – зрозумів і відступив. Ми досі з ним іноді спілкуємося, хоч минуло багато років. В нього родина й діти, але він і зараз з посмішкою натякає: «Як би ж ти тільки погодилася»…
Життя моє швидко закрутилося. Я вирішила здійснити свою мрію, на заваді якій стало раннє заміжжя: вступила заочно на юридичний факультет до вишу в обласному центрі. Пізніше знайшла там кращу роботу, зняла квартиру і перебралася з сином з райцентру до великого міста.
Йшли роки. Я вивчилася, почала практикувати. Спочатку – помічницею нотаріуса, а з часом відкрила свій власний кабінет.
Ще з татом, коли ми з сестрою були маленькими, ми садили багато дерев у нашому садку. Зараз вони вже великі яблуні й груші, вишні і абрикоси.
А коли мені виповнилося 35, один з чоловіків, з яким я зустрічалася на той момент (він був розлученим і мав на мене види), допоміг придбати землю у передмісті. Через 10 років, нарешті, я живу в побудованому на цій землі будиночку. Він не великий, але все тут зроблено на мій смак, міста вистачає і мені, і гостям, і коли Ярослав з молодою дружиною приїжджають погостювати нам також не тісно. Є садок і навіть басейн. Машина і велосипед. Дві чудові собаки. Що ще треба 45-річній жінці для комфорту і гармонії?
Так-так, чоловіки.
Я вже точно визначилася, що вдруге під вінець не прагну. А чоловіки – так вони в мене завжди є. Різні. Одружені й ні, як виходить. З кимось стосунки тривають довше, з кимось закінчуються швидко, а іноді існують і кілька паралельно. Можу собі дозволити.
Можете мене осудити, але ж пам’ятаєте, за якої умови не судимі будете?..
Це, врешті, мій вибір, дорослої, самодостатньої жінки.
Я давно переконана, що мужики «стрибають у гречку» не тому, що винна зваблива жінка. Вони ж не телята. Причина завжди всередині родини, в двох людях – чоловікові й дружині. У всіх ті причини різні, але точно справа не в коханці. Чоловік не подивиться в бік, якщо йому зі своєю жінкою добре.
Мій теж колись пішов, тому що йому стало не комфортно з зачуханою після пологів дружиною, яка так і не привела себе у форму, а до того ж всю увагу перенесла на дитину, забувши про нього.
Та то було давно. А сьогодні мені подобається бути просто коханкою, не обтяжувати себе зобов’язаннями, не бути комусь щось винною. Подобається гарно проводити з людиною час, відпочивати морально і фізично, якщо вона мені приємна, або легко відпускати чоловіка, якщо відносини почали обтяжувати.
Протягом двох останніх років маю гарного мужчину за кордоном, раз на три-чотири місяці ми обов’язково зустрічаємося, їздимо разом кудись відпочити.
А ось кілька місяців познайомилася з чоловіком… на 11 років за мене молодшим. Але ж яким!.. Я не встояла. Так, знала, що одружений. Але про своє відношення до цього я написала вище. Зустрічалися переважно в мене. Не часто, десь раз-два на тиждень. Він тренер фітнес-клубу, який я відвідую.
І от пару днів тому – дзвінок у ворота. Вечір, я відпочивала в саду. Вийшла. Біля хвіртки – дівча, вона ще молодша за нього, років 26-27 на вигляд.
Мені поговорити з вами треба, – заявила після привітання. Мені стало цікаво, запросила зайти. Присіли на шезлонги.
– Я – дружина Богдана, – представилася дівчина.
Я спокійно подивилася на неї, але вже уважніше.
– Я вас вислідкувала, проїхала непомітно за Богданом. Я розумію, що ви доросла, досвідчена і гарна жінка. Йому такі подобаються, він і до мене зустрічався зі старшою жінкою, але його вибір не схвалили батьки. Я не збираюся з вами битися, скандалити… Я навіть не знаю, чи зможу Богдана вибачити і, можливо, колись у майбутньому піду від нього… Але зараз… Я чекаю дитину. Дайте нам шанс!
Вона не розуміє ще, що зрадивши одного разу, він зробить це і вдруге, і втретє… Не зі мною, так з іншими. Бо чогось йому в їх парі бракує для щастя.
Але я пообіцяла їй, що покину його і обіцянку виконала. Нащо мені сльози цієї дівчини в карму? Нехай розбираються самі.
Я й щоб скучати щоб по Богданові – то не дуже й скучала. І не довго. Тим паче, що ми з Мілошем, який приїде вже післязавтра, поїдемо наступного тижня до моря – життя повинне сповнюватися позитивними моментами.
Автор – Олена К.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, decor.cloud
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
