fbpx

Мені потрібна ваша допомога та підтримка. Все це дуже складно, і я заплуталася, ця каша заварилася півроку тому. Забігаючи  на перед, я хочу розповісти про свого друга дитинства. Його звати Микита. Ми знайомі з ним із садочкового віку і наші сім’ї завжди товаришували. І ось я поїхала з подругами у Мілан і зустріла тут кохання. Я підійшла до нього. Він мовчки дав мені конверт, тепло посміхнувся

Мені потрібна ваша допомога та підтримка. Все це дуже складно, і я заплуталася, ця каша заварилася півроку тому. Забігаючи  на перед, я хочу розповісти про свого друга дитинства. Його звати Микита. Ми знайомі з ним із садочкового віку і наші сім’ї завжди товаришували.

Я вже давно почала помічати, що подобаюся Микиті. Його турбота і ласка викликали у мені взаємні почуття. Я навіть мріяла про наше спільне майбутнє, але зараз я не можу відповісти на його почуття…

Тоді з кількома моїми подругами я вирушила до Мілану. Ми не брали путівок і нам довелося шукати собі житло. Як виявилося, всі готелі були або наповнені під зав’язку або дуже дорогі. Чесно кажучи, я вже думала, що нам доведеться ночувати на вулиці. Блукаючи італійськими вулицями, уже пізно ввечері, ми побачили маленький, але дуже гарний будинок. На ньому висіла табличка з якимось написом. Звичайно, мені ці літери нічого не сказали, але моя подруга, що говорить італійською, радісно вигукнула:

– “Здається кімната. Недорого.” Ура! Нам не доведеться спати на бруківці! Дівчата, ми врятовані!

Так, знайти житло пізньої ночі в чужому місті для нас справді було порятунком.

Коли ми зателефонували у двері, нам відчинив дуже привабливий чоловік років 33-35. Аліна з ним довго й емоційно розмовляла, і зрештою він запросив нас увійти до будинку. Як потім з’ясувалося, його звали Армандо. Ми з радістю завалилися всі до кімнати, оскільки втомилися просто неймовірно. Ціна, до речі, була цілком прийнятною і я зрозуміла, що це місце стане моїм будинком протягом наступного тижня, який ми з дівчатами збиралися провести в Італії. Армандо посміхнувся, промовив щось, напевно, побажав добраніч, і пішов.

Тільки зачинилися двері за італійцем, як дівчатка почали навперебій обговорювати Армандо: «Який красивий і милий!», а ще «Яка усмішка!» і так далі. Не сказати, що він мені не сподобався, але я досить стримано сприйняла його зовнішність.

Чесно зізнатися, і він на мене особливо не звертав уваги. Все частіше веселився та фліртував з моїми подругами, зрідка, кидаючи погляд і на мене. Хоча я не вважаю себе останньою «на селі». У нас у місті багато красенів за мною упадали. На той момент мені навіть стало якось прикро за себе, і я три дні поспіль йшла зі сходом сонця на прогулянку і поверталася додому тільки за північ. Аби не бачити ці задоволені обличчя дівчат.

На шостий день нашого перебування в Мілані, коли відпочинок вже майже закінчувався, я знову рано-вранці, коли всі ще спали, вийшла на прогулянку ще тихим прекрасним містом. І ви уявити собі не можете, як я здивувалася, побачивши на моєму звичному місці біля фонтану на невеликій площі Армандо. Я підійшла до нього. Він мовчки дав мені конверт, тепло посміхнувся і пішов вулицею. Прочитавши листа. який був українською і явно написаний в перекладачі, я не повірила тому, що відбувається. Здавалося, що я потрапила до 56-ї серії бразильського серіалу. Там було написано, що він мене кохає, з першого дня і що не наважувався підійти, а все чекав першого кроку від мене.

Словом, у нас закрутився бурхливий роман і я залишилася у Мілані ще на два тижні!

Але рано чи пізно треба було повертатися додому, де на мене чекав Микита. Чоловік, який безмежно мене любить.

Вдома я зрозуміла, що подруги не пробачили мені того, що я «відібрала» у них такого чоловіка, тому я й пишу сюди.

Проблема в тому, що Микита любить мене, за чутками навіть купив неймовірної краси каблучку для «когось», та й батьки не хочуть нікого іншого у зяті: це місце призначене лише для «Микитки». Мама, не соромлячись мене, уявляє, які у нас з ним будуть діти.

Але я не можу забути літні дні та ночі в Мілані, Армандо, ті почуття… У Фейсбуці ми з Армандо спілкуємося вже кілька місяців англійською мовою, хоч і в мене, і в нього досить мізерний запас слів. Недавно Армандо написав, що дуже хоче бути зі мною. Заради нього я готова вивчити італійську і покинути Україну. Але як мені сказати про цю сім’ї? Як бути із Микитою? Чи варто ризикувати тихим щастям на Батьківщині заради авантюрного італійського кохання?

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page