Мені ще ніколи не було так прикро і сумно як вчора, проплакала всю ніч. Я приїхала з Сумщини зимувати до невістки й сина під Кив, у них є вільна кімната, бо онука навчається у виші в Кракові. Різне було за ці кілька місяців, але миримося.
Син у мене єдиний і досить пізній, народила я Тимофія у 38 років, тому дуже його люблю. рано овдовіла, ростила синочка сама, багато працювала. Змогла йому дати все, що треба, і в матеріальному. і в духовному сенсі.
Тимофій давно одружився, живуть вони з невісткою під Києвом, у Вишневому, мають свою двокімнатну квартиру в гарному новому будинку. Родина у них хороша, дочка Тимофія, моя онука Олександра, вже студентка, навчається в Польщі, у Кракові.
Всі роки ми з родин сина нормально спілкуємося, вони їздили до мене в наш райцентр на Сумщині, а я іноді до них.
З цими усіма подіями в моєму містечку погіршилися суттєво умови життя. Та я не жалілася, іншим ще гірше. але в грудні син і невістка самі запросили мене до себе перезимувати. Мені було приємно, я погодилася.
Так і живемо вже кілька місяців. Виникали іноді з невісткою Маринкою суперечки, як без цього, але серйозних конфліктів не траплялося. Я намагаюся не втручатися в їхнє життя, хоча порядки і правила невістки мені не всі до душі. Наприклад, вона зовсім не прасує ні одяг Тимофія, гі постільну білизну.
Прибирати до них раз на тиждень приходить жіночка, якій вони платять гроші, а я вважаю це марними витратами, краще б на армію передали, якщо гроші зайві. Я навіть запропонувала Марині свої безкоштовні послуги з прибирання, адже який там бруд в квартирі від 2-3 людей, але невістка категорично відмовилася, а син сказав: “Мамо, не чіпай Марину, вона сама знає краще, як вести господарство, гроші у нас є. “
То я й облишила спроби давати якісь поради і і намагатися покращити їхнє життя. А от на день народження синочка, який був учора, вирішила без попередження зробити сюрприз.
Зранку самого, як тільки Тимофій і Марина поїхали на роботи, я вирушила на ринок і в супермаркет, а до цього заздалегідь відкладала гроші з пенсії. Ледве донесла сумки додому!
А вдома наготувала різної смакоти, улюблених страв синочка: плов, котлетки й голубці, олів’є і крабовий салатики, спекла торт “Зебру” і ще вафельні коржі згущенкою перемастила – два торти вийшло.
Прибрала все ретельно після себе на кухні й стала чекати сина й невістку з роботи, уявляла, як вони зрадіють!
А вони приїхали разом з родиною своїх кумів і вже з готовими піцами й суші, ще з якимись готовими стравами. На моє все наготовлене подивилися, подякували і сказали, що тепер два тижні буде, що на роботу брати, і навіть на стіл нічого не виставили!
Правда, коли чай пили, по шматочку “Зебри” таки скуштували. А про вафельний Марина сказала, що забере на роботу, бо вони такого не їдять. Але ж це був улюблений смаколик Тимофія в дитинстві!
Одним словом, так сумно і прикро мені мабуть ще ніколи в житті не було, як вчора, проплакала всю ніч. маю одне бажання – зібратися і їхати додому, раз я і мої старання тут не потрібні. Скажу сину про це увечері та так і зроблю. Скажу, що вже пора мені додому жити своїм старечим життям і не заважати їм.
Автор – Олена Д.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото – Ibilingua.com.