fbpx
життєві історії
Мені шкода молодих. Не бійтеся пенсії, це найкращий час! Думка, йти чи з роботи, коли виповниться 60, мене не турбувала. Навіщо? Я обожнюю свою творчу роботу, вона динамічна, тримає у тонусі. Згадала, як син сидів у коридорі, чекаючи, коли звільнюся. І тоді я, не вагаючись, пішла: спочатку в декрет, а потім на пенсію

Мені шкода молодих. Не бійтеся пенсії, це найкращий час!

Думка, йти чи з роботи, коли виповниться 60, мене не турбувала. Навіщо? Я обожнюю свою творчу роботу, вона динамічна, тримає у тонусі. До того ж, я далеко не на нижній позиції, досвіду вистачає, зарплата влаштовує.

Але до 60 років я стала бабусею трьох онуків. Вони з’являлися кожні два роки, незважаючи на те, що діти тільки почали вести бізнес і у них вистачало турбот.

Пелюшки, іграшки, щосуботні візити бабусі до дітей – посидіти-поняньчити-погодувати… Одного разу я спіймала себе на думці, що все моє життя минуло на роботі, у відрядженнях, на чергуваннях. Згадала, як син Максим сидів  у коридорі, чекаючи, коли звільнюся, як в садку його забирали останнім. Тепер ця ж доля, як видно, чекала моїх онуків.

І тоді я, не вагаючись, пішла: спочатку в декрет, а потім на пенсію. Звичайно, були страхи: не вистачить коштів, зачиняться двері в світ людей, я перестану подорожувати, робити манікюр і косметичні процедури, мої інтереси зведуться до горщиків і каші…

Зараз підводжу підсумки двох останніх років. Незважаючи на постійну участь в житті дітей і онуків, адже мені регулярно залишають всіх трьох на два-три тижні, літні канікули, я побувала у Франції, Китаї, на Далекому Сході, у Єгиптах і Туреччинах… Написала дитячу книжку віршів. Сім’я сина відчула мою підтримку і присутність. Онуки добре знають бабусю і нудьгують, якщо розлучаємося.

Грошей стало менше, це так, але зникли марні зусилля. Скільки грошей я витрачала на зовнішній вигляд в офісі, процедури краси, новікостюми? Скільки грошей йшло на корпоративні свята, подарунки? Коли пішла з роботи, я розлучилася з необхідністю чергувань, раннього підйому і гаяння дорогоцінного часу в пробках, я сплю, скільки хочу, я займаюся улюбленими справами! Сажу троянди, прикрашаю будинок, роблю інтер’єрних ляльок, стала частіше пекти ласощі для чоловіка і гостей.

І тепер, чесно кажучи, жалію молодих, яким ще треба пройти мій шлях: працювати, мотатися по відрядженнях, їсти на бігу, відчувати грубість начальників і недоплати, боятися за своє місце…

У свої 62 роки я вважаю, що головне завдання для пенсіонерів – берегти здоров’я і не давати собі нудьгувати. І тоді вони будуть найщасливішими людьми! Не бійтеся пенсії! Жіття різноманітне і цікаве!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page