Мені скоро 40, і за все життя я нічому не навчилася, нічого не нажила і не досягла, і не йду до своїх мрій. Я заміжня, дітей немає і достатку ми з чоловіком не нажили, бо працюємо на звичайних роботах, чоловік заробляє небагато, а я ще менше. Мене дратує, що я сама не можу нормально заробити і додаткового заробітку я не маю. Тому не можу собі дозволити ні подорожей, ні шуб, ні машини. Так заздрю фоткам успішних колег і знайомих!
Місяць тому мені виповнилося 36. Язаміжня, дітей немає і достатку ми з чоловіком не нажили, бо працюємо на звичайних роботах, чоловік заробляє небагато, а я ще менше. На життя нам вистачає, та єкілька “але”.
Мене дратує, що я сама не можу нормально заробити і додаткового заробітку я не маю. Тому не можу собі дозволити ні подорожей, ні шуб, ні машини. Неодноразово намагалася знайти підробіток, але, на жаль, без успіху, то я не підходжу, або мене не влаштовують умови чи час.
На роботі у мене – колектив супер-жінок, вони одружені, мають дітей, городи, чудово виглядають ще і закрутки в зиму заготовляють, покупки різні здійснюють, додатково підробляти встигають.
Я так заздрю фоткам успішних колег і знайомих з їхніх закордонних відпочинкіа або з косметологічних салонів! Я такого собі навіть подумки дозволити не можу…
Як це все можливо – залишається загадкою для мене. Перед чоловіком соромно: він тягнеться, приносить додому вдвічі більше за мене. Зараз відчуваю себе утриманкою, але він якраз мовчить, не дорікає, його все влаштовує. Але ж мені хочеться набагато більшого!
В нашому суспільстві гендерної рівності я відчуваю, що програла, ми живемо у світі, де жінкам відкриті всі шляхи, де заробляти нарівні з чоловіками і навіть більше – це норма. Мої батьки вважають, що все нормально, чого ти вистрибувати з штанів, все як треба, якщо в холодильнику є ковбаса й молоко. Не хочеться їх ображати, але вони старомодні, якщо їх такий рівень достатку й життя влаштовує. А мені не дає спокую невдоволенність моїми досягненнями, та на більше я не здатна.
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
Недавні записи
- Я не хочу старіти сама! Ніколи не думала, що перестану радіти своїм дням народженням! Але зараз мій 70-річний ювілей, який я зустріну 10 грудня, мене не радує. Я почуваюся зовсім самотньою при живому синові, а все через те, що я не порозумілася з невісткою, не стала їсти ту її дієтичну нісенітницю. Та зараз би я вже згідна. У будинку немає ні м’яса, ні курки. Тільки риба, яйця та сир, іноді навіть не справжній. Принесла їм цукерки ще на минуле Різдво: карамель, желе, нуга, вафлі, шоколад. Так невістка їх викинула
- Майже рік нема мого захисника, а зі мною і сином живе мама чоловіка. Я сама її покликала минулої зими, щоб їй не було так самотньо і сумно. Я думала, разом нам буде легше. Але я більше так не можу, дуже хочу знову відселити свекруху, та Віра Василівна в свою квартиру переселенців пустила. Вона щовечора співає Макарчику ту саму колискову і називає його Микитою, готує щодня тільки те, що любив малим і вже дорослим Микита. На стіл, коли ми сідаємо їсти, ставить для Микити тарілку і кладе прибори
- На вихідних в невістки був день народження. Я купила гарну подарункову торбинку, поклала туди шкарпетки, шампунь і цукерків до повної, трюфеля, ті, які невістка полюбляє. Прийшовши до дітей, я привітала їх гарними побажаннями і вручила подаруночок. Та від відповіді невістки я ледь не почервоніла. “Тут, лише торбинка красива, а вміст, так собі”. За столом я себе почувала незручно, довго не сиділа, сказала, що звикла швидко лягати спати. А сьогодні, як плівку перемотую в голові ці слова
- Нас з сестрою ростила й виховувала тітка Ліда, мамина сестра. І ось тітки не стало. Ми сиділи якраз за поминальним столом, коли я зважилася розпочати цю розмову, обличчя моєї сестри вмить змінилося. Але я маю подбати про свою дитину і забезпечити її, як сестра не розуміє! Нині ми не спілкуємося. І так, я її розумію
- Моїй свекрусі всього 55 років, жінка в соку! Так ні ж, ломиться жити до нас, як свекра не стало, хоче аби я перед нею на задніх лапках скакала, подай-принеси. Вона втомилася, їй важко – втратила чоловіка, таке в країні коїться. Свою квартиру переселенцям хоче в оренду віддати і з нами грішми ділитися, чоловік в захваті від ідеї мами. Зарано ще вінки купувати, а вона зібралася! Краще би заміж ще вийшла. Готувати вона так і не навчилася, хіба що кілька дуже вже буденних страв страв: макарони, смажена картопля і яєчня, не більше. До прибирання ставиться за принципом «головне, щоб не як у свинарнику». От нащо це мені в моїй квартирі? Він хоче взяти кредит у банку та поміняти мою квартиру з доплатою на трикімнатну