Мені соромно дивитися в очі сусідам. Я в суботу приїхала до мами, а вона якраз виходила з сусідської хати з черпачком, в якому був борщ, для неї та тата. Я ж попереджала, що приїду, привезу продукти, наготую їсти, приберу в хаті, але мама вперто відмовляється від будь-якої допомоги. Каже, що це для неї принизливо. А ось в сусідів “жебрати” в сам раз
Моїй матері 88 років, і її здатність доглядати за собою та татом зменшується з віком. На жаль, вона відмовляється це визнавати і вперто відкидає будь-яку допомогу. Ми вже не знаємо, що з нею робити.
Мама завжди була дуже незалежною жінкою, але останнім часом її незалежність стала великою проблемою. Вона живе з батьком, який на рік молодший за неї, у маленькому селі, але, дякувати Богу, господарки вже не мають, лише чотири курочки. До цього року батьки непогано справлялися з господарством, хоча вже було видно, що сили вичерпуються.
Мама якось вмить змінилася, весь час носить один і той же одяг, голова немита, а вдома брудно. Мені здається, що вона проявляє ознаки старечого недoумcтва, але вона переконана, що її пам’ять у повному порядку.
Допомогти їй з покупками чи прибиранням зовсім непросто. Вона наполегливо відмовляється від нашої допомоги, часто вдається до істеричних сцен, що ми принижуємо її своєю турботою і що треба залишити її в спокої. Вона не хоче, щоб їм з батьком приносили обіди, хоча завжди годує тата тільки хлібом і картоплею. Крім того, у тата погіршився стан здоров’я і йому дуже важко ходити. Мама не може допомогти йому встати чи одягнути, він забуває про звичайну їжу, пиття та таблетки, але все одно каже всім, що йому ніхто не потрібен.
З іншого боку, вона постійно ходить до сусідів, які, звісно, завжди їй щось купують чи готують, бо дивитися на це вже не можуть. Але мати переконана, що вона їх зовсім не турбує і така турбота сторонніх людей є нормальною. Мама злиться, коли я привожу продукти харчування. Вона каже, що в них з батьком все добре.
Нам скоро доведеться везти тата в лікарню, а з мамою ми не знаємо, що робити. У неї вже досить дірява пам’ять: вона постійно щось шукає і навіть плиту залишає ввімкненою, але про допомогу дітей навіть чути не хоче.
Ми пропонували відвести її, а після лікування і батька в пансіонат, де за ними будуть доглядати кваліфіковані спеціалісти, але мама навіть чути про таке не хоче.
Я працюю позмінно і живу в крихітній квартирі, я не можу взяти батьків до себе, я намагаюся відвідувати їх регулярно, хоча живу за сорок кілометрів від них.
Як переконати маму, що моя допомога, чи допомога професіоналів – це не приниження? Адже ми не можемо залишити її вдома на турботи сусідам і задовольнитися її відмовою.
Що порадите робити в такій ситуації?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua