fbpx

Мені соромно, що маю таку дружину! В інших половинки справляються з усім, а в тебе ніби дві ліві руки! До чого не торкнешся, все виходить з ладу. У Вадима дружина викладає в університеті, у Богдана — свій бізнес має, заробляє так, що не кожен чоловік в наш час може. А ти що? Вареники лише ліпити вмієш? – вигукував Борис. В один момент я навіть подумала, що він правий

Мені соромно, що маю таку дружину! В інших половинки справляються з усім, а в тебе ніби дві ліві руки! До чого не торкнешся, все виходить з ладу. У Вадима дружина викладає в університеті, у Богдана — свій бізнес має, заробляє так, що не кожен чоловік в наш час може. А ти що? Вареники лише ліпити вмієш? – вигукував Борис. В один момент я навіть подумала, що він правий

Борис, мій чоловік, багато працював, оскільки повинен був забезпечити сім’ю всім необхідним. Разом ми більше п’яти років. Виховуємо донечку Евелінку. Як тільки донька пішла в садочок, я повернулася на роботу. Правда, заробляю я чисто на свої потреби: манікюр та помади…

Так вже склалося, що розподіл обов’язків у нашій сім’ї був чіткий і не порушний. Я готувала, прибирала, прала та прасувала. Також я стежила за донькою. А Борис заробляв гроші для сім’ї, сплачував комунальні послуги, купував продукти та ніс важкі пакети додому. Дуже рідко він проводив час із дочкою. Зазвичай після роботи вечеряв та йшов відпочивати перед телевізором чи з телефоном в руках.

Того вечора я, як завжди, мила посуд після вечері. Чоловік сидів у вітальні з чашечкою кави та смартфоном в руках.

– Любий, у нас знову лампочка на коридорі перегоріла. Можеш поміняєш? – Попросила я, витираючи мокрі руки рушником після миття посуду.

– А сама?! Сама що? Ніяк? Я вже сто разів тобі показував, де лежать лампочки і як їх вкручувати. Там нема нічого важкого. Вищої математики знати не потрібно! Ти що, безрука?

– Ну гаразд, буду мати як, то заміню, — розгубилася після почутого від чоловіка я. А сама подумала, що він зривається через важку роботу.

А через деякий час ситуація повторилася. Я купила собі робота пилососа. Але Борис відмовився допомогти мені розібратися із новою технікою. “Це ж елементарна річ, будь-яка дитина впорається!” – грубо відмахнувся він. Я тоді дочекалася кума з кумою, і він показав мені що й до чого.

Образу я проковтнула. Але далі сталося те, що я стримати не могла. Ми були в друзів на іменинах, і Борис перед усією компанією почав мене принижувати і насміхатися. Пригадав усе: і перегорілу лампочку, і недавню історію з роботом пилососом.

А на завершення похвалив дружину друга, яка вправно керує своїм Mercedesom, на який Ліда сама й заробила і іноді возила чоловіка як пасажира.

– Є нормальні жінки! Заздрю ​​тобі Толік, дуже заздрю, — наголосив Борис.

Я того дня ледь стрималася, щоб не заплакати перед усіма. І хоч на людях я вдавала, що слова чоловіка не зачепили, коли ми залишилися вдвох, вирішила поговорити з Борисом відверто.

– Дивитися на тебе більше не можу! Мені соромно, що маю таку дружину! В інших половинки справляються з усім, а в тебе ніби дві ліві руки! До чого не торкнешся, все виходить з ладу. У Вадима дружина викладає в університеті, у Богдана — свій бізнес має, заробляє так, що не кожен чоловік в наш час може. А ти що? Вареники лише ліпити вмієш? – вигукував Борис.

В один момент я навіть подумала, що він правий. Я справді не могла ні подати показники лічильників через Інтернет, ні лампочки вкрутити. Я плакала, але вирішила поміняти себе.

За тиждень Борис, як завжди, роздратований і втомлений, повернувся з роботи. Але замість вечері на кухні він застав мене з викруткою в руках . Я лагодила кавоварку і, варто зазначити, у мене виходило. Чоловік, був вражений моєю незвичайною поведінкою, пішов у супермаркет і купив готову вечерю. Але на цьому його подив не закінчився.

Після вечері я заявила: “Борисе, ти ж помиєш посуд? І ввечері доньці почитаєш казку? Я дуже втомилася, хочу відпочити”. Борис ніколи не брався за миття посуду, але не відмовив. Наступного дня я повторила прохання, і з того часу вечірнє прибирання кухні та час із донькою стали новими обов’язками Бориса.

А потім я пішла здавати на права та записалася на курси з комп’ютерної грамотності. А на роботі, помітивши мої успіхи, вирішили відправити мене у відрядження із важливим дорученням. Борис навчився і готувати, і прибирати, і стежити за донькою. “Тепер ти можеш мною пишатися?” — спитала я одного дня чоловіка. А Борис і сам не знав, що відповісти. Куди поділася його домробітниця?

Ось така в мене була історія. Хто кого “виховував”, скажете ви? А хто його знає. Зараз ми щасливі, і це найголовніше.

Чи не так?

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua

You cannot copy content of this page