fbpx

Мені справді не виходило навідатись до Дениса раніше. То грошей не вистачало, то погано почувалась, а тут такий привід, ювілей – 35 років. Я весь день проходила з чоловіком по торговому комплексу, обираючи подарунок, але так нічого й не купили. Дома я вирішила зателефонувати брату, і запитати прямо

Мені справді не виходило навідатись до Дениса раніше. То грошей не вистачало, то погано почувалась, а тут такий привід, ювілей – 35 років. Я весь день проходила з чоловіком по торговому комплексу, обираючи подарунок, але так нічого й не купили. Дома я вирішила зателефонувати брату, і запитати прямо.

Мене звуть Олеся. В мене є молодший брат Денис. Він молодший за мене лише на два роки. Ми з Денисом завжди були дуже дружні. Навіть коли ми стали дорослими у нас з’явилися свої сім’ї, ми завжди продовжували підтримувати один одного і були поруч у скрутну хвилину. Ми стали дружити сім’ями. Усі свята ми відзначали разом. Це було так чудово.

Я ніколи не могла б подумати, що перестанемо спілкуватися з братом, що він не запросить мене на свій ювілей.

Спочатку ми жили у сусідніх містах. Але потім Денису запропонували роботу в іншому місті, дуже далеко від міста, в якому я жила. Брат погодився та переїхав зі своєю родиною.

Ми спочатку дуже часто зателефонували, а потім стали дзвонити все рідше і рідше.

Поїхати в гості до брата мені не виходило: то не було часу, то виникали якісь питання, то були фінансові труднощі. Потім ми стали дзвонити один одному дедалі рідше.

Я дуже сумувала за Денисом. І ось у брата намічався ювілей. Йому виповнювалося 35 років. Ми з чоловіком вирішили сходити в торговий центр і підшукати гарний подарунок, але лише змарнували час.

Я зателефонувала Денису і почала розпитувати його про те, як він відзначатиме свій ювілей. А він мені сказав, що взагалі не відзначатиме його, що він зі своєю дружиною їхатиме відпочивати за кордон і в день свого народження його навіть не буде в місті. Мені стало дуже прикро. Я сказала про це Денису, а він мене образив. Він мені заявив, що сам знає, куди і коли йому їздити відпочивати.

– Це мій ювілей і я робитиму те, що вважаю за потрібне, — сказав мені мій Денис.

Мені так прикро стало, коли я все це почула. В той день, коли він народився, я взагалі до нього не подзвонила, і навіть не написала повідомлення.

І після цього ми з Денисом взагалі припинили спілкуватися.

Минуло вже пів року. За весь цей час я жодного разу Денису не зателефонувала, він мені теж. Я іноді хочу так набрати номер, але стримую себе. Не хочу телефонувати першою та миритися. Я ж ні в чому не винна! Це він має зробити перший крок.

Фото ілюстративне

You cannot copy content of this page