fbpx

Мені так соромно на Різдво стало. Ми ж були за столом не одні. З міста приїхали наші з Богданою сини зі своїми дівчатами. І при першій же нагоді, як тільки дружина вийшла на кухню, вони почали мене підколювати, що я “прийняв естафету”. Але ж це зовсім не смішно. Не знаю, скільки я так протримаюся

Мені так соромно на Різдво стало. Ми ж були за столом не одні. З міста приїхали наші з Богданою сини зі своїми дівчатами. І при першій же нагоді, як тільки дружина вийшла на кухню, вони почали мене підколювати, що я “прийняв естафету”. Але ж це зовсім не смішно. Не знаю, скільки я так протримаюся

Я повільно наближаюся до пенсії, і, оскільки я завжди цього чекав з нетерпінням, останнім часом я думаю, що, можливо, буду працювати, поки не впаду. Принаймні на цій роботі мені не потрібно бути зі своєю шалено турботливою дружиною. Вона ні на мить не залишає мене одного, ставиться до мене як до маленької дитини.

Мене звати Олег, мені 61 рік. Ми з дружиною разом 30 років і маємо двох синів. Хлопчики звичайно вже дорослі, самостійні. Обидвоє мають дівчат, але ще не одружені і не мають дітей.

Моя дружина Богдана дуже хороша жінка, акуратна, турботлива, вміє розпоряджатися грошима. Але її турбота може зачавити людину. Поки хлопці були вдома, вона зосереджувалася на них. Коли вони пішли, настала моя черга. Це нестерпно, я боюся, що я не зможу довго це терпіти. Богдана має добрі наміри, але вона не розуміє, як мене це виводить з себе.

Коли ми з дружиною познайомилися, ми обидвоє були достатньо дорослими, щоб одружитися і вперше мати дітей. Мені було за тридцять, а моя дружина щойно відсвяткувала своє тридцятиріччя. Я зустрів її у парку, де вона гуляла з колегами по роботі. Вона мені сподобалася. А потім пішло все відразу. Ми почали зустрічатися і через рік відгуляли весілля.

У мене була своя однокімнатна квартира, Богдана переїхала до мене, і за рік і день у нас народився перший син, а через рік другий. Ми з дружиною розподілили ролі. Вона дбала про дітей і господарство, я заробляв на їх хороше життя. У мене була цікава і добре оплачувана робота, але дуже вимоглива.

Дитинство хлопців, можна сказати, минуло без моєї участі. Інколи мені це шкода, але вони виросли чудовими людьми, і це в основному завдяки моїй дружині, вона їх практично виростила. Вона більш-менш пожертвувала собою заради них. Вона була сама, у нас не було бабусь і дідусів, і на мою допомогу вона особливо розраховувати не могла. Вона сиділа з ними вдома понад десять років, а потім повернулася до роботи, хоча й неповний робочий день.

Але Богдана була прискіплива, змушувала хлопців ходити на різні гуртки, щоб не було часу на різні дурниці та погані друзі.

Вона вміла їх заспокоїти, коли у них були проблеми в школі, вони не хотіли вчитися. Обидва хлопці закінчили коледж, і за це велика подяка їхній мамі.

Вона дуже плакала, коли вони обоє вирішили жити окремо. Спочатку молодший син поїхав жити до області, а через кілька місяців пішов і старший син, але вони з дівчиною живуть неподалік від нас. На щастя, вони обидва знайшли симпатичних дівчат, і Богдана прийняла їх як своїх дочок. Я дуже боявся, що одного дня вона буде дуже критичною свекрухою, але, на щастя, мої страхи не виправдалися.

І коли ми залишилися самі, Богдані раптом не стало про кого піклуватися, для неї залишився тільки я. Ми бачимося з хлопцями, але вони лише приїжджають на кілька годин. Ми їм зараз не потрібні, і я бачу, як жінка через це сумує. Про онуків вони поки не думають. До того ж у Богдани немає інтересів, вона закинула свої захоплення, коли зайнялася вихованням синів. Друзів у неї теж небагато, майже немає.

Тому Богданка зосередилася на мені. Вона вирішила подбати про моє здоров’я. Зізнаюся, у мене трохи зайва вага, але в іншому я здоровий. Але жінка вирішила, що мені треба перейти на здорове харчування. Вона завжди була відмінним кухарем, а зараз перетворилась на казна-що, оскільки готує, дієтичне і несолоне, нежирне, в перемішку з броколі. Раніше вона ніколи не готувала мені такі страви, я не думав, що вона таке вміє. А потім вона дзвонить мені на роботу, щоб перевірити, чи не забув я це з’їсти.

Останнім часом у мене були невеликі проблеми зі шлунком, довелося деякий час приймати ліки. Я, звісно, ​​не маленька дитина, я приймав їх як треба. Але жінка мені не вірила і щодня нагадувала. Вона також постійно перевіряє, що на мені одягнено, чи достатньо я одягнений. Одним словом, наче я маленький хлопчик.

Поки терпляче терплю, але вже вичерпуються сили. Я спокійно відповідаю на її коментарі: так, Богданко, я прийняв ліки, ти знаєш, що я одягнув светр, так, у мене готова парасолька, ні, не хвилюйся, я не перемерз в ноги.

Але чи на довго мене хватить. Навіть сини помітили надмірну турботу моєї мами (на Різдво вона не дозволила мені випити з хлопцями “червоненького”, мовчу вже про “мутненьку”).

Кажуть, я прийняв естафету. Але мені насправді не смішно. Я навіть не з нетерпінням чекаю повернення додому, де мене чекає Богдана з ще більшою турботою.

Люди, що робити з такою настирливою дружиною?

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua

You cannot copy content of this page