fbpx
життєві історії
Мені цей її чоловік ніколи не подобався. Але хіба ж матерів в таких справах хтось слухає? У підсумку вийшло все так, як я й казала

– Дочка зі мною не спілкується вже чотири роки! – скаржиться пенсіонерка Ірина Геннадіївна. – Ось так буває. Я для неї тепер ворог. І все тому, що я допомогла їй у важкий момент не так, як вона того хотіла! Не давала їй гуляти, особисте життя влаштовувати, бачте! Хоча, мабуть, була зобов’язана!

… Шість років тому дочка Ірини Геннадіївна, Ольга, з дворічним сином на руках повернулася до матері після розлучення. Без копійки грошей, з наспіх покиданими в сумку речами і в замішаних почуттях. Йти Ользі більше було нікуди – з чоловіком вони, крім дитини, нічого не нажили.

– Я не здивувалася, бо відразу було зрозуміло, що так і буде, – розповідає Ірина Геннадіївна. – Мені цей її чоловік ніколи не подобався. Але хіба ж матерів в таких справах хтось слухає? У підсумку вийшло все так, як я попереджала … Звичайно, я її взяла, а що поробиш! Все-таки рідна дочка, виділила їм з сином кімнату, взяла на повне своє утримання. Але попередила відразу, що жити в моєму домі будемо за моїми правилами. Ну а як ще? Я в домі господиня, і гроші в сім’ї заробляла на всіх теж я!

Грошей Ірина Геннадіївна дочці не давала – з якого б дива ще? Через якийсь час Ольга почала отримувати від колишнього чоловіка аліменти – щось близько п’яти тисяч гривень. Половину цієї суми Ірина Геннадіївна забирала у дочки «на проживання».

– Що й казати, їх з дитиною проживання та харчування обходилося як мінімум на порядок дорожче! – зітхає Ірина Геннадіївна. – Її ці копійки нічого не вирішували. Але вона доросла людина! Повинна брати участь у витратах. Щоб розуміла, що все не з неба падає! Що все дорого! Тим більше вони з дитиною впродовж дня були вдома, воду лили вранці, в обід і ввечері …

Нарядів і розваг у Ольги не було, але мати годувала її і дитину, купила їм найнеобхідніше з одягу і взуття, зрідка балувала онука солодощами і немудрими іграшками.

– Голодними вони у мене не сиділи точно. Ситі були, одягнені теж. Без надмірностей, без делікатесів, але все ж! Натомість я вимагала від доньки зовсім небагато – підтримувати чистоту в квартирі і самій займатися своєю дитиною.

Усе! Але вона і цього не хотіла робити. Вічно корчила незадоволену морду – то не тим тоном я їй слово сказала, то косо подивилася, то дорікнула за бардак в квартирі! .. Злилася, що я на роботу її не пускаю. Їй хотілося, звичайно, щоб я сіла дома з онуком, а її б відправила хвостом крутити в офісі. Звичайно, так веселіше і цікавіше! Вбратися, нафарбуватися, вийти в люди … Про те, що мені може бути непросто з маленькою дитиною цілими днями, і що роботи я потім більше в житті не знайду – вона, звичайно, не думала…

Таким чином, в сварки і скандали, Ірина Геннадіївна з дочкою з гріхом навпіл дожили до трьох років дитини. Як тільки з’явилася така можливість, Ольга спробувала влаштувати сина в садок і вийти на роботу. Але нічого з цього не вийшло. Хлопчик почав хворіти без перерви, і Ользі довелося звільнитися.

– А винуватою виявилася я! – розводить руками Ірина Геннадіївна. – Працювати їй не давала, гуляти не пускала, подруг-друзів запрошувати в гості не дозволяла, докоряла тарілкою супу … Та ще й з дитиною не хотіла сидіти, он як! Чудовисько, а не мати! .. Але вибачте, це не я вискочила заміж за такого…, нікого не слухаючи навколо, і не я дитину народила! Не мені цю кашу і розсьорбувати…

… Через якийсь час Ользі все-таки вдалося прилаштувати сина в домашній дитячий сад, а самій знайти непогану роботу. Поступово жінка встала на ноги, зняла кімнату неподалік, поїхала від матері, до слова сказати, з тою ж валізою, що і прийшла на батьківський поріг два роки тому. І з тих пір з матір’ю не спілкується, зовсім. Обрубала кінці.

– Ще й з сестрою мене посварила! – пояснює Ірина Геннадіївна. – Всім родичам розповідає, які я їй нелюдські умови створила, бідоласі. Сестра мене тепер дорікає, що я дочці рідній життя не давала. Каже, от якби моя дочка прийшла до мене з малюком, так я б все для неї зробила, і ніколи поганого слова не сказала!

Сиділа б з дитиною, дочку відпустила б працювати і гуляти, особисте життя влаштовувати, поки молода … Ага, теоретики всі! Якби та якби! Ех … Ну що сказати, значить, я не мати, а єхидна, так і запишемо. От не роби добра, не отримаєш і зла! Мабуть, заслужила я від дочки таке ставлення, так. Ну Бог їй суддя! Прийде ще до матері. Та тільки пізно може бути вже ..

***

– Я ці два роки життя з матір’ю після розлучення без тремтіння згадати не можу! – з сумом в голосі розповідає Ольга. – Так, прийняла, спасибі, виділила шматок хліба і дах над головою . З будинку на вокзал з дитиною не вигнала. Хоча, може, чесніше тоді вигнати було вже, не знаю … Дивишся, не пропали б. Світ не без добрих людей…

Ольга важко зітхає.

– Це було не життя. Гнобила мене кожен день. Користувалася моїм безправним становищем. Щось тут не так, щось там не так. Безлад, мовляв, не прибрано, їжа НЕ приготовлена.

А у мене дитина з температурою сорок, яка їжа? Я сама добу вже не їла тоді … Мати вважала демонстративно: скільки води вилили, скільки світла використали. Потім побачила у мене аліменти ці, стала забирати половину – в рахунок оплати … Прямо так їй потрібні були ці мої копійки. Я б краще сину яблук купила на них … Та добре, я вже все готова була їй віддати. Кілька разів вже на грані була…

– Нічого собі. А дитина?

– Ну ось, тільки через дитину ще трималася … Як тільки з’явилася найменша можливість, звичайно, я тут же від матері з’їхала. Зайвого дня не залишилася. Зате зараз у нас з Данею все добре. Він вчиться в школі, до другого класу перейшов, я працюю.

Відкладаю гроші, думаю, через рік кредит візьму … Життя увійшло в колію, тільки ось час іде, а з матір’ю спілкуватися так і немає ніякого бажання … У нас на роботі жіночий колектив, багато дівчат розлучених, на жаль. Майже всі з мамами живуть. З ким не буду говорити – ні у кого таких відносин в родині немає! Матері сидять з онуками, відпускають дочок будувати особисте життя, зустрічатися, спілкуватися з чоловіками … І деякі знаходять хороших чоловіків, виходять заміж!

Тільки одній, без допомоги, коли нема з ким залишити дитину, це немислимо … Щоб побудувати міцні відносини, потрібен час, сили і хороший тил за спиною. У мене цього не було і немає …

А як вважаєте ви, Ольга має право ображатися на матір? Чи повинна бути вдячна за те, що мати допомогла, як змогла? Не вигнала на вулицю і шматок хліба дала. А те, що не сюсюкала при цьому і не робила вигляд, що їй все, що відбувається дуже подобається – ну тут ніби як і не зобов’язана була.

А може, Ірина Генадіївна поводилася абсолютно правильно? Зате донька не стала засиджуватися і жаліти себе, а зробила все, щоб якомога швидше стати на ноги і з’їхати. Працює, квартиру буде купувати – молодець. Дивись, так набагато швидше особисте життя влаштує, ніж сидячи на сайтах знайомств і бігаючи на побачення.

Як вам ситуація? Що думаєте?

Фото ілюстративне, з відкритих джерел

facebook