Ми з чоловіком мешкаємо окремо від батьків, у нас підростає синочок, Павлику півтора роки. Мої батьки живуть у Вінниці. З мамою ми майже не спілкуємося, на великий жаль, вона в мене пані, яка живе лише для себе і не мені її судити. Для мене завжди був і є ближче тато, він мені замінює обох, маму й тата.
Мої батьки в наше життя з Дімою не втручаються, начебто й чоловіка батьки як би не втручаються але є одне але.
Батьки мого Дмитра живуть у селі за 25 кілометрів від нашого міста, у моїх батьків є дача, за 40 кілометрів від міста, там я росла з дитинства.
І ось чомусь саме батьки чоловіка вимагають щоб ми кожні вихідні до них приїжджали, адже це будинок чоловіка, а дружина як нитка за голкою за чоловіком слідувати мусить, а про мою дачу вони взагалі сказали, що настав час мені від неї відвикати.
Але я все дитинство там проводила мені кожна стежинка там знайома, та й бабуся у мене там поруч і рідня збирається. ну як я можу від цього відмовитися???
Я коли почула вперше від рідні чоловіка вимоги, аби ми бували у них щотижня, була дуже здивована, чесно кажучи. Та й просто кожні вихідні нереально їздити.
Чоловік працює до шести, машини у нас немає, для того щоб купити щось для себе, для своєї родини, поїздити подивитися ціни, купити необхідне, потрібно дочекатися вихідних, щоб хтось сидів з малим вдома, тому що пів міста з малюком на колясці не обкатаєшся, а купувати у першому ліпшому торговому центрі – грошей немає.
Я їм це пояснюю, у результаті я залишаюся вдома, в чому вони мені дорікають, а чоловіка вантажать до себе в машину як мішок картоплі і повезли в село. Чоловіка просила вже бути з ними твердіше, адже у нас окрема сім’я, є ж і свої справи. А він відповідає: не можу, так вихований – поважай старших і не заперечуй. Не хоче їх вкотре образити, а я цього не розумію.
Мені батьки ніколи команд не давали, завжди моєї думки питали, і я вважаю – це правильні нормальні взаємини.
Та й прикро. От свекри завжди кажуть, що роботи там море, а я щодо роботи тільки рада допомогти. Але добре попрацювали – і пішли із сім’єю на пікнік, а ні, у них так не можна, подібні розваги – порожня витрата часу, і взагалі чоловіки повинні працювати, а жінки займатися дітьми, кухнею та прибиранням.
Свекруха одного разу мене з книжкою на розкладачці під яблунею побачила – так такого галасу було! От і приїдь туди! Подвір’ям з дитиною ходиш, чоловіка свого зовсім не бачиш, бо він десь на полі чи біля сараю татової команди чекає.
Смішно і сумно, а що робити? Зіпсувати з ними стосунки й не їздити зовсім? Не знаю, як бути.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com