Мені всього 26 років. Була заміжня, прожили ми з Микитою п’ять років. Але він пішов з життя. Я залишилася із трьома дітьми. Його не стало всього рік тому.
За цей час я оговталася, адже треба триматися і жити далі заради діток, влаштувалася на роботу, адже малечу треба піднімати. Дала собі слово, що плакати не буду, треба бути сильною.
Якось я залишилася одна вечір, дітей мама забрала. Пішла на вулицю прогулятися, у нас містечко маленьке можна за дві-три години весь пройти. Ну, ось йду, а на зустріч іде Тарас, він друг мого чоловіка, вони разом працювали.
Він мені каже:
– Привіт! Чому так пізно сама, пішли, проводжу до дому.
Ще запитав із ким діти, що роблю сама і таке інше. Розговорилися. Він мені давно подобався як людина. Ще коли чоловік був живий, Тарас іноді приходив до нас, ми з Микитою гуляли, в кіно ходили, він з дітьми залишався, словом, він завжди був поруч.
А тут я його не бачила близько місяця. Запитала, де він був, він відповів, що у відрядженні. Ми йшли з ним, балакали, мені так стало добре на душі. У під’їзді Тарас поцікавився, до квартири провести чи сама дійду. Він завжди так питав і завжди проводжав до квартири. Зайшли, чай попили. Сиділи за розмовами і спогадами до третьої години ночі.
На ранок Тарас пішов додому, я лишилася сама. І тут отримую повідомлення від нього: “Не можу піти, сиджу у дворі, люблю”.
Я була дуже здивована і… зраділа, але не відповіла. Тут знову пише: «З першої зустрічі, коли я побачив тебе, закохався, але мовчав. Кохаю тебе, дітей кохаю. Хочу вас оберігати завжди».
Я просто прочитала і все. Не відповідала, а він за ніч повідомлень сорок відправив. Вранці я пішла працювати. Іду головною вулицею, Тарас на зустріч йде. Він як ішов, так одразу обійняв міцно, сказав: «Нікому тебе не віддам, люблю».
Ми зустрічаємось близько трьох місяців. Він піклується гарно, дітей балує. Діти його люблять. Він зробив пропозицію, але сказати рідним, що я люблю Тараса і виходжу заміж, не наважуюся, боюся осуду.
А Тарас просто чекає. Він такий добрий і терплячий. Я хочу бути щасливою, просто боюся.
І ось Новий Рік, вся родина в зборі, і ми вирішили з Тарасом все розповісти. І тут хочу подякувати моїй старшій дочці. Усі сіли за стіл, подарунки, вітання. Тарас встав, почав тост говорити, сказав, що скоро одружується.
Всі вітають його, і тут момент істини має прозвучати- на кому ж одружується? Я йому киваю головою, що не треба, і тут донечка встала і каже:
– Тато Тарас любить маму, дайте їм одружитися!
Всі дар мови втратили, навіть я сама. Усі мовчали. Так ніхто нічого й не сказав у той зимовий день.
А через тижень до мене прийшла мама Микити, колишня свекруха. Вона обурювалася, кричала, добре, що діти у мами були, не чули. А взагалі ніхто з рідних нас не підтримав, тільки моя мама запитала: любиш, потрібна з дітьми Тарасу, чи він бере таку відповідальність на себе, взявши нас?
Він їй відповів, що так готовий. І старша сестра мого чоловіка схвалила, сказавши лиш: “Будьте щасливі”. С
Сталося те, чого я чекала, ми почали жити разом, дочки мої називали його татом. Тарас був щасливий. Призначив і день весілля – 24 лютого.
Але моя свекруха не вгамувалася, вона викликала поліцію, говорила. що я безвідповідальна і таке інше. а потім все це почалося в україні, і ми поки що відклали весілля.
Я тепер навіть не знаю, чи доля нам з Тарасом бути далі до кінця, побудувати спрравжню міцну родину, чи обставини і мама Микити нам цього не дозволять?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
