fbpx

Мені всього 59 років, на мені догляд за 80-річною мамою, яка гірше дитини, робота, будинок. А тут ще й дочка народила, і вони з моїм чоловіком просто накинулися  на мене – я маю розчинитися в “бабусівстві”, забути про себе, свої інтереси. Мій чоловік не вилазить від дочки, прописався там, можна сказати нянькою став. От якби можна було маму в будинок старості! Мені вони в цьому не допомагають, хіба що приготує чоловік іноді якусь кашу чи пельмені зварить. – А що я такого зробив? Та нічого, просто носки свої порозкидав, в ванні весь килимок залив, поки мився

Мені всього 59 років, на мені догляд за 80-річною мамою, яка гірше дитини, робота, будинок. А тут ще й дочка народила, і вони з моїм чоловіком просто накинулися  на мене – я маю розчинитися в “бабусівстві”, забути про себе, свої інтереси. Мій чоловік не вилазить від дочки, прописався там, можна сказати нянькою став.

Недавно взагалі з Аліною, дочкою, стався конфлікт, причина – не допомогла одного разу з онуком, а чоловік на зміні був якраз, він охоронцем працює доба через три. Аля після цього мене почала ігнорувати, не відповідати на дзвінки.

Це мене дуже зачепило, тим більше, що вже не вперше моя дочка використовувала подібний прийом. Не спілкуємось уже три місяці, тільки чоловік там в них у квартирі прописався.

Та якби це тільки! Дочка й чоловік вважають, що я мушу регулярно приділяти їм увагу і няньчити онука, коли чоловік працює, а не відмахуватися. А в мене просто нема сил!

Я ще також працюю, на моїх плечах турбота про мою 80-річну маму, і мені вони в цьому не допомагають, хіба що приготує чоловік іноді якусь кашу чи пельмені зварить.

Дочка й мама живуть окремо, дочці ми з Олегом на весілля квартиру подарували двокімнатну, а свати весільну подорож і машину.

Зараз взагалі з Олегом, чоловіком, зіпсувалися стосунки. Коли я роблю йому якісь побутові зауваження, він обурюється і заявляє, а що я такого зробив? Та нічого, просто носки свої порозкидав, в ванні весь килимок залив, поки мився. Останнім часом проміжки між нормальним спілкуванням та грубістю з його боку все коротші та коротші.

Іноді Олег вибачається, але наодинці нам просто ні про ще вже розмовляти. Тому він мабуть і втікає до дочки. А я після роботи – до мами, повертаюся стомлена й нічого не хочу.

Що це за любов така й ставлення до мене у моїх рідних, що я відчуваю тільки їхні докори й зневагу? Я нікуди не втручаюся, не лізу в родину дочки, просто хочу щоб мене поважали і в мене лишався простір для себе. Хіба я багато прошу?

От якби можна було маму в будинок старості – і гайнути від них усіх світ за очі, побачити інші країни, міста, людей! Але це все мрії, які для мене не здійсненні.

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page