fbpx

Мені вже 40 років, нарешті живемо з чоловіком окремо, своєю родиною. У нас ще зовсім не дорослі діти, бо пізні. Зараз вона рідко стукає у двері, але вона практично щодня приходить у сад. Вона сидить у альтанці, купається в басейні, який ми поставили для дітей. Я вже на межі

Мені вже 40 років, нарешті живемо з чоловіком окремо, своєю родиною. У нас ще зовсім не дорослі діти, бо пізні.

Ми одружилися із чоловіком 18 років тому. Чоловік жив із мамою у старому приватному будинку на дві родини з прибудинковою територією – садом. Коли ми одружилися, свекруха купила однокімнатну квартиру та почала її віддавати під найм чужим людям.

Я категорично не хотіла з нею жити, і ми кілька місяців винаймали квартиру. Коли з фінансами стало не дуже, ми переїхали жити до моїх батьків.

Через рік чоловік умовив маму переїхати до своєї однокімнатної квартири і ми перебралися до будинку. Я і мої батьки взяли кредит і почали робити капітальний ремонт. Поміняли вікна, батареї, встановили газовий котел і все інше. Облаштували прибудинкову територію, посадили газон, квіти, зробили доріжки.

Весь цей час свекруха контролювала процес і давала свої поради. Ми з чоловіком дуже хотіли дітей, але не виходило. Через 4 роки у нас сталося диво, я народила сина! Весь цей час до мене приїжджала моя мама, допомагала з малюком, мама чоловіка з’являлася вкрай рідко. Вона приходила в сад і копалася там.

Ще через 5 років я народила доньку. Весь цей час свекруха дозволяла собі приходити до нас у будинок без запрошення, не для того, щоб допомогти, а щоб попити чай. Якось я сказала їй, щоб вона припинила приходити без запрошення і у нас був великий конфлікт. В

Вона почала звинувачувати мене, що я їй зобов’язана тим, що живу в цьому будинку і вона приходитиме сюди тоді, коли хоче вона! Почалося щоденні моральні випробування. Вона почала приходити щодня, стукала і дзвонила у двері, вікна. Я не відчиняла, вдавала, що мене немає. Намагалася через чоловіка пояснити, що так тривати не може, що мене це не влаштовує. Він невміло раз розмовляв з мамою, але її не переконати.

Зараз вона рідко стукає у двері, але вона практично щодня приходить у сад. Вона сидить у альтанці, купається в басейні, який ми поставили для дітей. Я вже на межі. Вчора я їй написала у Вайбер, щоб вона вибрала собі 2 дні на тиждень для комфортного перебування в саду, щоб нікому не завдавати незручностей вона не відповіла і сьогодні знову мовчки прийшла.

Я не права, що мене це в такий не простий час так переймає і бентежить?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page