fbpx
життєві історії
Мені вже 45 років, звуть Роман. Як залишився без тата, жив і живу з мамою. І ось одного разу я познайомився в електричці з Анею. Зовні – красуня. Добра, розумна, хазяйновита

Мені вже 45 років, звуть Роман.

З молодості я був досить сором’язливим, та ще й працював простим інженером. Як залишився без батька жив і живу з мамою. Друзі кілька разів намагалися познайомити мене з добрими дівчатами, все сподівалися, що я одружуся. Але щоразу я просто не наважувався зробити крок, змінити щось у своєму житті. Та й мама не наполягала. Зазвичай знайомства з жінками тривали від кількох тижнів до кількох місяців і закінчувалися нічим.

І ось одного разу я познайомився в електричці з Анею. Зовні – красуня. Добра, розумна, хазяйновита. Ми обмінялися телефонами і почали зустрічатися. Ходили в кіно, у кафе, просто гуляли та розмовляли. Було мені вже 30 з хвостиком років на той час. Мама, як завжди, нічого не говорила.

Ми зустрілися з Анею майже рік. Я навіть звик. аня, бувало, залишалася у нас вдома ночувати, почала допомагати мамі по господарству. Ну, думаю, доля. Буде в мене сім’я, діти як у людей.

Але не так сталося, як гадалося. Якось Аня занедужала, опинилася у стаціонарі. Я відвідував її підбадьорював, усміхався, а сам весь час думав, як я з нею життя житиму. А раптом такі випадки будуть частими, а раптом вона не зможе народити дітей, а раптом взагалі її не стане, а я залишуся з дітьми або просто вдівцем?

Словом, така перспектива здалася мені гіршою за самотність. Я злякався мати таку слабку дружину яку, можливо, доведеться доглядати. І коли Аня одужала, я тихенько звів наші стосунки до нуля, пояснивши, що не зможу ділити себе між дружиною та матір’ю і запропонував їй залишитись друзями.

Ще не якийсь час після цього ми передзвонювалися, але дуже недовго. Напевно, я таки був закоханий, тому що після цього я всіх жінок, що зустрічаються, став мимоволі порівнювати з Анею, але подзвонити їй не міг, не вистачало сміливості.

І ось через більш як 10 років випадково зустрів мою Аню на вулиці. Здорова, квітуча жінка, поруч із нею син-підліток.

Я трохи за лікоть себе не вкусив. Постояли, поговорили 5 хвилин, не більше, і вона побігла додому, до чоловіка. А цим чоловіком міг бути я.

Напевно, так мені треба, я це й заслужив. Доживатиму свій вік на самоті. Я зробив вибір і тепер за нього розплачуюся. Напевно, якщо кохаєш людину, не потрібно думати про якісь труднощі, потрібно просто бути з нею і все долати разом. Але в моєму випадку вже нічого не виправити. Мама, робота, інтернет і книги – оце і є моє життя.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com