fbpx

Мені вже 65 років, але я досі ще на заробітках в Іспанії. Навіть не вирішила ще, чи буду повертатися остаточно. Але дома час від часу буваю, у мене в Києві дочка, старенька мама. В Іспанії я вже 17 років. Звичайно, що я за цей час назбирала грошей на гарний придане для своєї єдиної доньки Соломії. Подарувала їй на весілля двокімнатну квартиру у новобудові в елітному районі столиці. Планувала записати житло на себе, але втрутилися свати і тепер не знаю, що робити

Мені вже 65 років, але я досі ще на заробітках в Іспанії. Навіть не вирішила ще, чи буду повертатися остаточно. Але дома час від часу буваю, у мене в Києві дочка, старенька мама.

В Іспанії я вже 17 років. Звичайно, що я за цей час назбирала грошей на гарний придане для своєї єдиної доньки Соломії. Подарувала їй на весілля двокімнатну квартиру у новобудові в елітному районі столиці. Планувала записати житло на себе, але втрутилися свати і тепер не знаю, що робити.

Та розповім про все спочатку.

Подарувала я цю квартиру Соломії з одним нюансом. Житло планувала записати на себе, адже всяке може статися. А молоді хай живуть. Але в справу втрутилися мої дорогі свати. Насіли на мене із претензією, що так не піде. Не хочуть вони, щоб їхній син жив у моїй квартирі на пташиних правах. Яким він буде головою сім’ї? Без статусу повноправного господаря вдома діла не буде.

Я спершу обурилася, хоча конфліктувати не стала. Добре, квартиру купила я, а умови нав’язують чужі люди. Але батьки зятя поставили ультиматум: або я переписую житло на дітей, або ніякого весілля не буде. Це був справжнісінький шантаж. Але на той момент інших варіантів я не бачила.

Соломія дуже любила Тараса, а в мене душа плакала. Ну як я позбавлю свою дитину щастя? Нічого їй не сказала про цю неприємну розмову з її свекрами, щоб не засмучувати доньку. Довелося піти на умови сватів. Я вже тоді зрозуміла для себе, з ким маю справу. Але мені з ними не жити. У результаті свати досягли свого, і я оформила квартиру на дітей.

Минуло три роки. Дочка із зятем живуть добре, і слава богу. За цей час у них народилися двійнята. Поки я за кордоном, сваха допомагає дітям із онуками. Бачу, що родина у них вийшла міцною, щасливою. І мені на душі спокійно, як мамі.

Щоб не бути доньці тягарем на старості років, подбала я і про своє благополуччя. Разом із чоловіком відремонтували у селі наш старий будинок. Мій чоловік уже на пенсії, але великий молодець і трудяга. Кожну копійку береже. Без роботи не сидить. У вільний час таксує, а в сезон вирощує овочі та фрукти на продаж.

Недавно я на зимові свята приїхала вкотре додому із заробітків. Вирішили з чоловіком, що купимо собі нову машину, а нашу віддамо доньці і зятю. Старій іномарці 13 років, але вона на ходу і в хорошому стані. Місткий сімейний автомобіль. Діти поки що на свій не розжилися, а донька якраз третім при надії. Машина у господарстві зайвої не буде.

Знаєте, інші зраділи б такому подарунку. А наші губи скривили і образилися. Вони вирішили, що ми їм нове авто віддамо, а старе собі залишимо. Це вже в жодні ворота не лізе!

І свати дорогі тут як тут, насіли з усіх боків знову мухами. Знову стали претензії висувати. Навіщо нам, пенсіонерам, новий автомобіль? На цей раз я не змовчала. Висловила родичам все, що накипіло. Твердо вирішила, що буде по-моєму. Чому це раптом чужі люди моїми грошима розпоряджаються?

А найприкріше, що моя донька не стала на нашу з батьком бік. Ми ніколи для неї нічого не жаліли. А тут через стару машину образилася. Як на мене, краще вже стара, ніж ніякої. І за це варто бути вдячними. Автомобіль ми з чоловіком купили для себе і рішення не змінимо. Доброзичливе ставлення знову вийшло мені боком.

До речі, наші свати живуть на пенсію і за весь час нічого не дали дітям. Так, вони допомагають з онуками, допомагають по господарству. Це не мало, але все ж таки! Чомусь донька з чоловіком до них жодних скарг не пред’являють. Хіба це справедливо?

Підозрюю, що доньку «обробив» ще й зятьок. Моя дівчинка ніколи не була ні жадібною, ні корисливою. Очевидно, Тарасу передалися батьківські гени. Йому теж мало грошей. Хоча сам недавно почав працювати у будівництві, робота завжди є. Так ні ж, і цей занадився наші гроші рахувати.

Тепер діти з нами не розмовляють, а свати все підливають олію у вогонь і налаштовують їх проти нас. Я б і пішла на примирення, хоча терпіти таке ставлення моїх сил більше немає. Хіба я не права у цій ситуації? Тепер думаю, як поставити на місце батьків зятя та напоумити дітей.

Які можете дати мені поради? Чи варто мені піти на поступку і виконати каприз дітей і сватів з автомобілем?

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

Фото авторське.

You cannot copy content of this page