fbpx

Мені вже 69 років, і я маю повне право говорити про своє життя те, що є. Принаймні своїй дочці і навіть чоловіку. 27 років я працюю в Італії, досі ще тут на роботі. Але зараз приїхала додому в Ужгород і розповіла про свої наміри перш за все старшій доньці. І не тільки про наміри, а й про ту сторону мого італійського життя, про яку вони не знали. Але Нана мене не зрозуміла, сказала що перестане спілкуватися і внукам заборонить знатися зі мною і підтримувати зв’язок. Тому й хочу почути сторонні думки ще до того, як розповім все чоловіку. В 47 років я в Італії народила сина від свого багаторічного друга і прихильника, сина найпершої літньої пані, яку я доглянула. Арольдо на той час був розлучений і не мав дітей. Він досі обожнює мене, хоча наш син вже дорослий і минуло 22 роки з народження Арсеніо

Побралися ми з чоловіком Віктором з великого кохання, але за душею обоє нічого не мали, студентами були, самі у місті, батьки – в селах.

Жили у кімнатці гуртожитку, потім винаймали маленьку однокімнатну квартиру. Народилася донечка Нана. З часом батьки нам дали половину суми і ми ще половину позичили і купили квартиру, двушку, більш менш хорошу.

Житлом ми були задоволені, але борги треба було платити. А чоловіка раптом скоротили, часи тоді були важкі в плані роботи взагалі.

І що мені довелося робити? Правильно, їхати на італійські заробітки. У мене там вже давно працювала добра знайома, до неї я і поїхала, Оксана допомогла мені влаштуватися на першу роботу.

Потім я їх багато змінила: прибирала, мила посуд, працювала на зборі врожаю, офіціанткою – до поки гарно не вивчила мову. З часом я стала доглядати літніх італійців – стандартна історія.

Я працювала, перерахувала гроші родині: чоловіку і доні, батькам, племінникам і двом похресникам на свята. Я їздила додому, бачила як матеріальне становище моєї родини покращилося.

Борги віддані, в квартирі ремонт, у будинку батьків – також. У Віктора – хороша машина, згодом купили дачу, яку він облаштував на мої гроші.

Єдина наша дочка ні в чому не знала відмови – дорогі речі, одяг, гроші на кишенькові витрати. Потім – університет, квартира, весілля. Гаманець – я.

Нана звикла все мати на перше прохання, я ні в чому їй не відмовляла, намагаючись у такий спосіб компенсувати втрачений зв’язок донька-мама.

Так минали роки. Іноді я поривалася повернутися. Але моїй родині постійно то на те. то на інше потрібні були гроші. Постаріли зовсім наші з Віктором батьки, їм треба були спочатку ліки. потім доглядальниці. Я сама була такою для стареньких в Італії, а своїм оплачувала помічниць в Україні.

В 47 років я в Італії народила сина від свого багаторічного друга і прихильника, сина найпершої літньої пані, яку я доглянула. Арольдо на той час був розлучений і не мав дітей. Він досі обожнює мене, хоча наш син вже дорослий і минуло 22 роки з народження Арсеніо.

Я бувала вдома з рідними, але берегла свою таємницю. навіщо це було знати моїм близьким? З чоловіком ми давно негласно розуміли, що у кожного своє особисте життя, але змогли пронести крізь роки повагу і дружбу.

Дочка вже давно заміжня, має трьох дітей, живе своїм життям, але досі не без моєї грошової допомоги, навіть цього року я допомогла їм купити машину.

Але зараз мої стосунки з дочкою дуже ускладнилися. Я недавно приїхала додому і все їй розповіла, про італійського брата і про намір розлучитися з Віктором і повертатися в Італію вже на постійне проживання.

Але в Ужгороді я зараз купую двокімнатну квартиру, в одну кімнату заселю квартирантку, а іншу триматиму для себе, щоб жити, коли буди приїздити побачити Нану й онуків.

І знаєте, мені вже 69 років, і я маю повне право говорити про своє життя те, що є. Принаймні своїй дочці і навіть чоловіку. 27 років, як я вже сказала, я працюю в Італії, досі ще тут на роботі. Та зараз приїхала додому в Ужгород і розповіла про свої наміри перш за все доньці.

І не тільки про наміри, а й про ту сторону мого італійського життя, про яку вони не знали. Але Нана мене не зрозуміла, сказала що перестане спілкуватися і внукам заборонить знатися зі мною і підтримувати зв’язок. Тому й хочу почути сторонні думки ще до того, як розповім все чоловіку.

Дякую всім за увагу і з нетерпінням чекаю ваших думок!

З повагою, Олена К.

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page