Мені вже минуло п’ятдесят. Я не погано стою на ногах: невеличкий бізнес, своя трикімнатна квартира. Син вже дорослий і має своє життя. Бракувало лише одного – близької людини поруч. Сама не розумію яким дивом, та доля звела мене з доволі елегантним і на п’ять років старшим за мене Іваном. Та якісь дивні сумніви терзали мою душу, і я вирішила познайомити його з Орестом. Тут то і вилізло “все” на поверхню.
До своїх п’ятдесяти років я залишилася одна в трикімнатній квартирі. Мій малий бізнес приносив стабільний дохід, я ні в чому не потребувала, однак, самотність мене обтяжувала: син одружився, купив квартиру, у мене з’являвся не часто, хоча дзвонив кожен день, і на тому – дякую.
І ось, нещодавно, з волі випадку, я познайомилася з Іваном Андрійовичем, він справив на мене непогане враження: старше мене на п’ять років, серйозний, має свій бізнес, відразу видно, хороша людина.
Живе один в заміському будинку. Словом, не довго думаючи, ми вирішили об’єднати наші долі.
Але щось мене насторожувало, я думала і не знаходила причину свого занепокоєння. І тоді я вирішила познайомити свого обранця зі своїм сином.
– Адже Орест мій працює програмістом у великій компанії, може він зможе щось путнє порадити? – думала я.
І ось цей день настав. Іван Андрійович і мій Орест другу годину розмовляють на теми у яких я не дуже розбираюся. Я намагаюся пригостити їх чимось смачненьким, але вони так захоплені, що страви залишаються майже недоторканими.
Нарешті, Орест встає з-за столу, по очах бачу, що він не дуже задоволений зустріччю. І все ж, він чемно прощається з Іваном Андрійовичем, позначається гарне виховання, і йде вигулювати собаку. Наш Кен давно з нетерпінням очікував його біля дверей.
Мій обранець, знаючи що син залишиться у мене, також почав збиратися додому. Я не заперечувала.
Увечері Орест довго сидів за комп’ютером, а потім підійшов до мене і сказав:
– Мама, я думаю, тобі буде цікава ця інформація. Якщо знадобиться додаткова, “накопаю” ще. Але і цієї, я думаю, досить.
Я переглядала сторінку за сторінкою, і відкривалася сувора правда про бізнесмена Івана Андрійовича Кірова: нескінченні суди, борги з аліментів, величезні борги по комуналці, неоплачені штрафи, нескінченні позови з колишньою дружиною.
Я відкинула все в сторону, пішла вимила руки, підійшла обняла сина, розуміючи, що мій син, нескінченно близька людина, яка завжди хоче для мене тільки щастя і добра!
Ось вам і перше враження…
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
