fbpx
життєві історії
Мені вже за тридцять, а я досі живу за наказами своєї мами. Коли нерви здали і я сказала їй, що беру сина і переїжджаю до Андрія, який мене любить, вона закотила “бурю”. Я сама не зрозуміла, як знову піддалась її примхам, і опинилася з нею під одним дахом. Недавно у мене назрів план, та реалізувати його без вашої поради, мені не вдасться

Мені вже за тридцять, а я досі живу за наказами своєї мами. Коли нерви здали і я сказала їй, що беру сина і переїжджаю до Андрія, який мене любить, вона закотила “бурю”. Я сама не зрозуміла, як знову піддалась її примхам, і опинилася з нею під одним дахом. Недавно у мене назрів план, та реалізувати його без вашої поради, мені не вдасться.

Звати мене Катерина. Розлучена з Іваном вже більше трьох років (присвятила йому 9 років свого життя). Нашому синочку Євгену 6 рочків. І майже три роки я зустрічаюся з чоловіком, Андрій старший за мене на 5 років. Так сталося, що ми живемо на одному майданчику через квартиру.

Познайомились, почали спілкуватися, тягнуло один до одного, закохалися, почали зустрічатися. У Андрія схожа ситуація у житті, теж розлучений, є двійко діточок від першого шлюбу. Відносини у нас хороші, буває, звичайно, всяке, але загалом усе чудово.

З моїм Євгенком, правда, не дуже виходить порозумітися, але я впевнена, що для цього потрібен час.

Нещодавно ми хотіли зійтися, щоб жити разом, але моя мама не дуже сприймає Андрія, у нього однокімнатна квартира і вона все хвилюється, як ми будемо там мешкати. Річ у тім, що ми живемо з мамою разом, в одній квартирі.

Ми її не послухали, і таки переїхали до Андрія, але дитина за ці роки, від народження, прив’язана до бабусі, розмовляю з ним і так і сяк, що нам все одно треба буде жити окремо, до бабусі проходитимемо в гості. Євгенко спочатку нормально сприймав таку розмову, але згодом все змінилося в гіршу сторону. Загалом, переїзд не вдався і ми переїхали назад до моєї мами, напевно, через те, що живемо ми зовсім поруч, і що мама боїться нас відпустити.

Так і продовжуємо ходити один до одного в гості, але ж це не нормально, ми дорослі люди.

Я знаю і відчуваю, що Андрій мене сильно любить, старається для мене та Євгенка, але й у нього нерви не витримують вже. І в мене також.

Я працюю сама на себе і отримую аліменти, справа моя набирає обертів потихеньку. Є бажання орендувати квартиру поки що і з’їхати повністю від мами, а з Андрієм обміняти його квартиру на велику, і вже нарешті зійтись нам разом і жити як нормальна сім’я.

Продати поки що теж не вдається його квартиру чи обміняти – на все потрібен час, та й ситуація, самі розумієте – війна. Щоправда, у нього ще є дача за містом, але там поки що живуть його батьки, він допомагає їм з ремонтом.

А зі своєю мамою я жити разом більше не можу. Остання наша суперечка закінчилася тим, що вона вигукувала, щоб я йшла з дому, залишила їй дитину, а якщо я піду до Андрія, то вона подасть заяву до органів опіки. Для мене це було як грім серед ясного неба.

Я постійно займаюся із сином, намагаюся грошей заробити. І я погана. Усього, звичайно, не напишеш, але я думаю, найголовніше мені вдалось.

Допоможіть порадою, з чого почати, щоб відокремитися від мами, як сина підготувати до переїзду, до чоловіка, якого я кохаю?

Я і маму боюся образити, знаю що, коли скажу про переїзд, знову буде “буря”, і я у всьому буду винна. Але мені вже за 30 і я не можу більше, я розумію, що я проживаю мамине життя, замість свого, я живу за її наказами. А я цього не хочу. Мої роки летять, і я нарешті хочу бути щасливою і в обіймах коханої людини.

Може хтось був у схожій ситуації, або ж може дати гарну пораду?

Допоможіть, будь ласка, оскільки сил терпіти все це вже немає сил…

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua