Мені вже зле робиться, бо йде свято Миколая, і я б хотіла зробити хоча б онукам якісь подаруночки. Та з моєї пенсії вистачить купити лише по парі шкарпеток кожному. Як вони на це відреагують, це інше питання. Колись ми жили з чоловіком не бідно. На нашій з чоловіком агро-фірмі працювало пів села. Та зараз часи змінилися. Нікому ці городи не потрібні. А мені хоч бери, і з простягнутою рукою по світу іди.
Ніколи і не могла подумати, що народивши трьох дітей, на старості літ залишуся самотньою.
З чоловіком ми агрономи за професією. Все своє життя тим і займалися, що вирощували овочі на городі. Ще на початку нашої кар’єри, ми жили досить, я би сказала на той час, заможньо.
В нас була своя агро- фірма, в якій працювало майже пів нашого села. Та з часом все змінювалось, молодь не хотіла працювати і шукала роботу в місті. Потроху-потроху, зменшувались наші ділянки.
З чоловіком Мироном ми народили і виховали трьох дітей. А це дві старші донечки і наймолодший син. Всі наші діти зростали в середовищі, де завжди були задіяні до роботи на полях.
Тому я часто чула від своїх дітей, що колись, як вони підростуть, то обов’язково оберуть геть іншу професію, а овочі куплятимуть в магазині.
Та я й не могла і уявити, що мої діти так далеко від мене повтікають.
Дочка і син живуть в іншій області, з ними я бачусь частіше по Viber, а приїздять вони до мене лише раз в рік, з внуками на літніх канікулах.
Тоді в моїй оселі знову починає вирувати життя.
Я щаслива, та це щастя триває не довго. Адже знову від’їзд і я цілий рік чекатиму зустрічі з ними.
Середуща дочка вийшла заміж за чоловіка Турецької національності. Та взагалі мало дає про себе чути. Лише пише мені про внука і що в неї все добре.
Мого Мирона вже сім років, як немає з нами. Полів я вже не засуджую, та на свою пенсію направду, я лише виживаю. Буває таке, що мені сильно хочеться, тої ковбаски, чи шоколадки, а бюджет не дозволяє.
Я б хотіла якось приділити внукам чи дітям увагу, то мені немає звідки, в гаманці вітер свище. Моя спеціальність мене дуже обмежує. Вже в пенсійному віці я не можу собі нею підзаробити.
Тай сили вже не ті. Скоро свято Миколая, Різдво. Так би хотілось внучатам зробити приємно, та з моєї пенсії я собі можу хіба що дозволити їм, по парі шкарпеток купити.
Можливо, хтось із читачів, дасть мені якусь ідею, пораду, як мені, жіночці пенсійного віку, можна заробити трохи коштів, щоб я не відчувала так постійно їх брак і змогла собі дозволити трохи більше, аніж зазвичай?
Автор – Успішна Емма
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube“
