Мені язик не повертається сказати дружині, що жити мені залишилося лічені місяці. Моя Лідочка дуже емоційна людина. Вона як бачить котиків на вулиці, то три дні ллє сльози. Дітей в нас немає. Ми живемо один за ради одного. Все ми ті гроші складали, складали. Ось я і запланував поїздку автобусом в Закарпаття. Поплаваю з Людочкою в термальних водах, про які і вона і я завжди мріяли. А там, хай буде, що буде!
Мені залишилося жити вже не довго. Я вирішив прожити останні “деньки” на повну. На жаль, це також пов’язано з тим, що я не можу сказати своїй дружині правду. Я боюсь, що Ліда не впорається з цією інформацією…
Я давно відчував, що зі мною щось не так. Я пройшов декілька обстежень, і в результаті мені повідомили, що часу в мене не так вже й багато. Я б змирився з цим, бо вважаю, що у мене за плечима життя, якого мені не потрібно соромитися. Але я не знав, як на це відреагує моя Лідочка.
Незважаючи на те, що я внутрішньо готувався до цього, це все одно заставило мене задуматися. Того дня я сидів у приймальні лікаря приблизно годину, перш ніж зміг встати й піти додому. Весь цей час я думав про те, що скажу дружині.
Моїй Ліді 57 років і вона дуже емоційна. Я познайомився з нею п’ятнадцять років тому, коли вона тільки розлучалася. Я був завзятим старим холостяком, але було щось у ній, що змусило мене зупинитися і звернути увагу.
Можливо, я був її долею. У всякому разі, ми перетворили нашу дружбу на стосунки, які тривають донині.
Ні у мене, ні у Ліди немає дітей. Лідія не могла їх мати, а я ніколи їх не хотів.
Час від часу це питання підіймалося, тому що Лідія хвилювалася, що не зможе подарувати мені сина, але я завжди намагався пояснити їй, що це нормально. Вона плакала деякий час, а потім заспокоювалася.
Вона багато за що переживає. Наприклад, коли вона бачить на вулиці безпритульну собаку чи кішку. Декілька днів вона ходить сама не своя…
А тепер я повинен їй сказати, що за словами лікарів. мені залишилося жити дуже мало? Але я не можу цього зробити. Я дуже добре знаю свою дружину, вона цього не витримає. Зараз я можу прозвучати трохи егоїстично, але я хотів би прожити час, який у мене залишився, у спокої.
Тому я не можу їй сказати. Її чутливість, яка колись змусила мене закохатися в неї, тепер трохи заважає.
І тому я почав жити на повну. Я віддаю перевагу гуляти замість того, щоб дивитися телевізор, беру дружину в театр чи кіно на вихідних і навіть запланував поїздку автобусом в Закарпаття. Я знаю, що вона завжди хотіла поплавати в термальних водах. Я теж про це завжди мріяв. Так чому б і ні? саме ж час!
Є багато речей, які я більше не зможу зробити, але я не сумую, коли проводжу час з жінкою, яку люблю. Мені просто трохи лячно думати, що це одного дня закінчиться…
Як Лідія впорається з цим. Іноді я думаю, що, можливо, варто їй щось сказати, але потім спадає на думку, що я вже не матиму того спокою, який хотів би мати. І тому я все відкладаю…
А що б ви мені порекомендували? Сказати дружині все як є, чи мовчати, що я і роблю?
Наперед дуже вдячний вам за пораду! Миру вам та добра!
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube“