Я вся в роздумах…
Не думала, що в моєму житті може статися таке, або взагалі, що мати здатна на таке. Трохи більше двох тижнів тому, я поїхала з сім’єю у відпустку. Відпочити до своїх рідних. Все було чудово. Кожен день їздили на море, влаштовували пікніки, збиралися родичі. І раптом Руслан вирішив зателефонувати своєму другові, побачитися, раз приїхав погостювати.
Вони з ним спілкувалися, але вже не так тісно, як раніше. Кожен обзавівся сім’єю, і на дружнє спілкування особливо часу не було як раніше. Він дзвонить, трубку бере його дружина і каже, що він місяць тому пішов з життя. На будівництві впав з 6-го поверху і лікарі не змогли його врятувати.
Виявилося, що про це не знав ніхто з сім’ї Руслана. Друг цей жив десь у гірській місцевості і знайомий з його сім’єю не був. Але не в цьому суть. Вся справа в тому, що у цього друга залишилася вагітна дружина, яка чекає на третю дитину. Старшій дочці три з гаком роки, другий трохи більше рочку і вони знову чекали дівчинку.
На наступний же день Руслан вирішив поїхати до них, щоб висловити співчуття і відвідати могилу друга. У них так прийнято, що повинні поїхати і його рідні. Так вийшло, що поїхали Руслан, я, його мама і батько. Виявилося що друг жив дуже бідно, працював тільки він один, дружина домогосподарка.
І сказати, що я була здивована – нічого не сказати. Його дружина прийняла рішення, народити і відмовитися від дитини, залишити дитину в пологовому будинку. Вона після пологів їде до себе в свою країну (вона була не українка).
Її рідня, не погоджується приймати її з трьома дітьми і утримувати. І тому вона змушена залишити дитину тут, віддати в притулок, а сама буде там працювати і утримувати старшеньких.
Я не можу висловити свої відчуття після почутого… Мені і її шкода, не кожна мати піде на таке, але це не піддається моєму розуму. І мій Руслан вирішив взяти до нас цю дівчинку після народження. Як тільки дружина друга закінчила свою “сповідь”, він не роздумуючи це заявив. Моя свекруха мало не знепритомніла від почутого. А я така з посмішкою: “Руслан, ти ж жартуєш?”. “Думаєш, мені зараз до жартів?” – була його відповідь. І тут я реально злякалася.
А дружина друга впала перед ним на коліна, ридаючи від щастя. Мовляв, в неї серце болить, як вона залишить свою кровиночку, а тепер їй хоч спокійно буде, знаючи, що її дитина в надійних руках.
По дорозі додому, мама Руслана кричала без кінця, що так не можна, що дитина не іграшка і перед тим як прийняти таке рішення треба сто разів подумати. Але він був не лояльний. Я бачила, що він роздавлений ситуацією дружини друга. Та я надіялась, що він все це сказав в стані “афекту”, та й сама матуся напевно, не точно вирішила і одумається. Але не тут-то було. Після цього вона дзвонить кожен день з питанням, чи не передумали ми, і благає, щоб цього не сталося.
Вчора я все-таки зважилася на розмову. Він як і раніше хоче забрати цю дівчинку після народження. І просить мене підтримати його, і погодитися з його рішенням. Він сказав, що якщо я категорично проти, то розуміє, що сам не удочерить її. Адже мені ж за нею дивитися і тому просить мого схвалення.
Він не може кинути дитину свого друга в пологовому будинку. І я тепер не знаю, як мені бути. Їй народжувати вже зовсім скоро. Вона сказала, що ніяких прав не буде мати на цю дитину і підпише все що треба, аби ми її любили.
Руслана сім’я сама не своя, моя мама підтримує Руслана, каже, що нам вернеться сторицею за таке добро, а я в роздумах і в ступорі. Хоч я не бачила ні батьків цієї дівчинки, ні її саму, я знаю, що полюблю її, як свою. Просто я не була готова до такого.
У вересні хотіла вийти вже на роботу. Хоч мама каже, що буде допомагати, я ж не можу залишити на неї немовля. Та й взагалі як це все буде. Можливо, вона виросте, ми її полюбимо як свою, а вона захоче знайти свою біологічну матір. А як ми потім? Або я міркую як власниця вже? Написала все сумбурно і в поспіху, але дуже хочу слушної поради.
Передрук без посилання на ibilingua заборонений!
Фото ілюстративне ілюстративне – jazdorov.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
