Мені за п’ятдесят. Основна частина життя позаду. Діти дорослі, чоловік, побут налагоджений. І тепер це все покотилося в прірву. І я також. І не можу зупинитися, зачепитися за щось.
Ми з чоловіком виростили двох дітей, сина й донечку. Вони вже дорослі, створили свої родини. Син переїхав до іншого міста, а донька залишилася тут, займається роботою вдома та виховує нашу онуку. Я могла б сказати, що прожила життя так, як і хотіла. Якби не одне але, яке, напевно, відібрало у мене не один рік життя.
Два тижні тому, у суботу, чоловік поїхав попрацювати на дачу, я була на роботі, але подбала про святкову вечерю – захотілося порадувати Олега його улюбленими голубцями, як він любить: багато м’яса, запечені в духовці – за всі ці роки добре знаю його смаки.
На вечерю я також запросила дітей. В суботу я попрацювала всього пару годин, а вдома на мене чекала купа роботи. Мені такий клопіт до душі, адже я знаю, що ми всі зберемося разом, проведемо добре час разом. Це ж найголовніше!
Однак того дня все було по-іншому. Десь о 16 годині мені подзвонив чоловік і “веселим”голосом сказав, що нам треба поговорити.
Її звали Тоня, колишня Олегова колега. Років на 10 мене молодша, блондинка, хоч і фарбована. Ми бачилися кілька разів на фуршетах, і я тоді навіть не звернула на неї уваги, хоча чоловік відгукувався про неї найкращими словами.
Потім її та ще з десяток людей звільнили, і я навіть забула про її існування. А ось мій чоловік, мабуть, ні. А, враховуючи, що він наважився у всьому зізнатися за кілька годин до сімейного збору, все у них було набагато серйозніше за звичайну інтрижку. Хоча для мене й інтрижка була б критичною.
Що лишалося робити? Я сама відкрила гірку пляшку, випила склянку залпом і, не чекаючи ефекту, обдзвонила дітей, скасувала всі плани на вечір. Пам’ятаю, на деталі мене не вистачило, але ніхто справді не приїхав.
Другого дня ми зустрілися з Олегом. Він прийшов один, з новою стрижкою та вогником в очах. Явно не з дачі. Сказав, що претензій до мене не має, але покохав іншу і нічого з цим вдіяти не може.
Квартиру він залишає мені, але забирає машину. Частину грошей він уже забрав, тож більше йому нічого не потрібно. Ну і діти у нас вже дорослі, тому аліменти сприйматимуться з його боку не більше ніж жарт.
І пішов. Не було навіть якоїсь сцени прощання. Я була приголомшена, тож просто мовчки кивала. А він, мабуть, хотів якнайшвидше розібратися, тож так і пішов, як прийшов. Без зайвих слів.
Син одразу ж став на бік батька, бо вважав, що в нашому віці вже час починати думати тільки про себе, не оглядаючись на дітей чи сімейні обов’язки. Дочка, дякую, прийняла мій бік. Та й більшість наших спільних знайомих підтримували мене і навіть намагалися якось допомогти.
Але яка допомога мені була потрібна? З фінансами все більш менш нормально, та й діти допомагають. А от душевний стан – тут мені ніхто не допоможе.
День йшов за днем, життя тривало, минулого тижня був день народження чоловіка, я не святкувала принципово. Навіть дітей не кликала. Син, напевно, був у тата, але я з цим зробити нічого не могла. Ми про це не розмовляли, та й що це змінило б? Життя продовжується.
А три дні тому він мені сам подзвонив. Сказав, що хотів прийти, але побоявся, що я влаштую сцену та вижену його. Словом, він хоче повернутися. Його роман закінчився нічим, вони не підійшли один одному. Не змогли притертись або що там, деталі мене не цікавлять, але суть, я думаю, ви зрозуміли.
На колінах він, мовляв, приповзати не буде, але вибачається і хоче особисто про все поговорити.
І ось я собі думаю. Як мені вчинити? Можна просто відмовити і ніхто мені слова не скаже. Внутрішнє задоволення та почуття справедливості – це дуже приємно. Крім того, я справді за цей час зрозуміла, що у фінансовому плані чоловік мені більше не потрібен.
А з іншого боку, ми обидва вже один одного знаємо. Виховали дітей, прожили життя. Але він оступився. Чи варто мені остаточно кидати його все та спалювати мости? Або простити на перший раз?
Вибір є, але я не знаю, як ним скористатися. Дітей питати не хочу, вже знаю, що вони порадять – діти хочуть, щоб ми, їхні батьки, були разом. І заводити нові стосунки мене теж не тягне. Ось така ситуація неоднозначна.
Так, я доросла жінка, сама керую своїм життям, але не можу вирішити, в який бік зараз вирушити. Це насправді складно. Я люблю чоловіка, але не знаю, чи буду знову щаслива біля нього.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
