Мені здається, Ганусю, ти сама недолюблюєш свою свекруху, тому й дозволяєш сину так з нею поводитись, – каже мені подруга. Може це і правда, але якщо син не хоче бачити бабусю по батьківській лінії на своєму дні народженні, то що я маю робити? Трохи жаль, вона і подарунок вже купила. Я натякнула, що не святкуємо, а вона каже: прийду і все, хочу з онуком в той день побути, подарунок подарувати. Я розгублена! Знову прийдеться вислуховувати: не так переш, не те готуєш…
– Дитині шість років виповнюється! – розповідає тридцятидворічна Гануся. – День народження в суботу. І ось одну бабусю сам запрошує, радіє, що вона прийде, а другу – не хоче, і все! Бабу Іванку, каже, не клич, вона зла, не хочу, щоб вона приходила! І все б нічого, але свекруха збирається нас уповажити. Телефонувала вчора – я, каже, подарунок купила! І що робити? Як не запрошувати? Так там образ буде до небес.
Чесно кажучи, відносини у Ганусі зі свекрухою, Іванною Степанівною, не дуже.
– Вона вважає себе просто неперевершеною господинею! – розповідає Гануся про свекруху. – Тому завжди, коли приходить в гості, робить зауваження. “Це ти стільки прання накопичила? Кошмар!”, “Ти не ображайся, але наліт всередині унітазу – це ганьба!”, “Думаю, що це у вас так темно в кімнаті, а це просто люстра, сто років вже не мита!”.
Так само від недавнього часу свекруха поводиться і зі онуком. Розмови про іграшки, мультики безапеляційно перериваються, і починається “розбір польотів”.
– Те, що ти дурницями любиш займатися і час втрачати, я знаю! – каже онукові бабуся. – Давай краще розкажи мені, що корисного ти робив. Тобі взагалі в школу вже скоро. Читати навчався? У прописах писав? Щось не віриться. Неси-но сюди буквар…
Вечір з бабусею перетворюється в іспит.
– Сто раз уже говорили, і я, і чоловік, що не треба так – марно. По-іншому Іванна Степанівна просто не вміє!
Інша бабуся, мати Ганусі – звичайно ж, за класикою жанру, повна протилежність: балує, завалює подарунками, загодовує солодощами, все вирішує і нічого не змушує.
Ще й батькам скаже – не навантажуйте дитину, мовляв, залиште йому дитинство! Само собою зрозуміло, дитина від неї без розуму, біжить до неї бігом і радіє, коли баба Валя приходить в гості.
– От і не знаю, що робити! – радиться з подругою Гануся. – Не запрошувати свекруху? Сказати, що ми не святкуємо цього року? Я намагалася! Вона каже – я все одно прийду, онука привітати. Прийде, а там у нас бенкет горою – будуть мої мама з татом, сестра з племінницею, подруга з дітьми. Образиться… Або вже, краще, запросити? У такому натовпі вона ж не буде вередувати. З іншого боку, як запрошувати, якщо дитина, винуватець торжества, не хоче?
– Проблема в тому, що ти сама її не любиш! – каже Ганусі подруга.
– Ну так, і це теж… Якось не виходить у нас любові, – зітхає Гануся. – Не можу я з нею подружитися.
– Це твоє діло. А дитині вона все-таки бабуся! Ти повинна виховувати сина так, щоб він бабусю любив. Ось цього ось “не хочу, щоб вона приходила”, “вона зла” – дозволяти не можна! Уяви, якби він про твою маму так – приємно б було?
– Про мою маму він так не скаже!
– У тому числі тому, що знає твою реакцію! Зате про свекруху йому дозволено говорити все, що завгодно, і він це відчуває… Не можна так робити. Ти повинна пояснити дитині, що Іванна Степанівна його любить – ну, трошки по-своєму, але тим не менше! Що вона бажає добра. І на день народження запрошуй її обов’язково, тим більше з подарунком.
А як думаєте ви – запрошувати або не запрошувати бабусю-свекруху? Чи все ж дитина має право на свій день народження запрошувати тих людей, яких він любить і поважає?
А може, правда, нічого загострювати конфлікт? Мудра мати повинна налагодити відносини онука і бабусі?
Кого в цій ситуації підтримаєте ви?
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
