Мені здається, мої очі як і завжди. Звичайні. Але всі друзі кажуть і пишуть про те, що вони сумні. Так, звісно, можна повернутись. І якби я не мала дітей, то можливо так би зробила.
Хоча ні, Англія оплачує мені два навчальні курси. Я вивчаю англійську і кодування безкоштовно. Але я підписала згоду, що у разі незавершення курсів я маю повернути ці кошти. Тож, у будь якому випадку, я б завершила навчання, а потім би вже думала що робити далі.
Діти тут щасливі. Їм подобається школа. Вони вчать мову з носіями. Від цього вже я щаслива. Вони перетоваришували з українськими дітьми і можуть себе розважити просто гуляючи в лісі.
Вони їздять на вєліках і дуже багато ходять. Я теж. Тут в школі їх також вчать готувати, майстрити, шити… Та багато інших різних штук, яких в Україні, нажаль, не вчать в школі.
Англія прекрасна країна. Всі місця мені вже не здаються страшними, бо я проходила ногами по них енну кількість разів.
Вже не дивує такі різношерстність рас, стилів одягу та погода. Англійська вже теж не страшна. Тут листя тільки починає змінювати колір.Ммабуть згодом навкруги буде все по осінньому красиво, як вдома… А поки тут все зелене.
До кінця листопада, або ще раніше, мені треба вирішити питання з житлом. Оскільки я не працюю, то оренда відпадає. Піду в місцеву мерію, буду бити у всі двері і просити допомогти з цим.
Можуть або знайти нову приймаючи родину, або поселити у тимчасове житло. Воно схоже на гуртожиток, та це не головне. Погано те, що воно може бути не прив’язане до тої місцевості, де розташовані школи синів.
Тобто, де є місця там і поселять. Мені то поки що не важливо де жити, бо я наразі не працюю, а от малих буде шкода в такому випадку.
Словом, розрулиться це питання, може й очі повеселішають.
Ганна Х.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.