Мені здається, що я гарна домробітниця, а не дружина. Чоловік мій працює, а після роботи дивиться фільми на дивані. Ніколи не готує, тарілку за собою не прибирає, встаєте з-за столу як у ресторані – і диван.
Одяг знімає, де доведеться, ванну залишає брудну, увечері пройтися вулицею не можу його змусити, максимум на 15 хвилин виходить.
Олег добре заробляє, а я навчаюся на програміста, щоб теж стати незалежною фінансово, але таке життя мене все більше не влаштовує. Спочатку я хотіла показати йому, як я дбаю про нього, хотіла бути доброю дружиною, а зараз, коли він не знаходить чистого випрасуваного одягу, то відразу в нього такі сцени, ніби я не виконую своїх обов’язків. Адже я живу в його квартирі і харчуюсь їжею, яку він купує, а ще він оплачує мої курси з програмування.
Я тільки мрію, як отримаю мою першу зарплату і вирвуся з цього рабства. З одного боку, він правий: якщо я користуюся його грошима і живу в його квартирі, то я повинна його віддячити хоча б комфортним життям. А з іншого боку, хто я? Прислуга чи гарна дружина? Кухар та прибиральниця заради їжі та даху над головою?
Я сирота і жити мені ніде, грошей на оренду житла теж немає. У таку ось ситуацію з власної волі я потрапила. Адже так хочеться, щоб хтось дбав про мене, ну хоча б яблучко почистив чи приголубив перед сном, а я ніби живу заради його комфорту. І найстрашніше, що я не розумію, це нормальний шлюб чи тут щось не так?
Може, я забагато хочу? Наче я хочу догодити чоловікові, щоб він бачив яка я хороша, що я все вмію. Я і шафу полагодити можу, і пофарбувати стелю, і приготувати, і красиво обставити квартиру. Я можу все, але тільки не наважуюся втекти від нього. Я боюся знову цих почуттів, ніби я залишена батьками, що я зовсім самісінька у світі, зараз хоч чоловік якийсь поруч, тим паче, такий час не простий.
Адже йди від нього – і все, де мені заробити першого місяця стільки, щоб і за квартиру вистачило заплатити, і на їжу залишилося? Спочатку зарплати маленькі, поки не напрацюєш досвід і не займеш свою нішу.
Та й остерігаюся реакції Олега на розлучення. Адже якщо я висловлюю свій протест, він одразу стає категоричним і говорить «Завжди тобі всього мало».
Запитую в нього: «Ти мене любиш?».
Олег на це каже, що я вже втомила його цим питанням. Але я хочу кохання, а він вважає, що доказ кохання – це те, що він оплачує всі мої потреби.
Як вам така моя ситуація?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
