Мені зовсім не соромно перед дружиною Дмитра. Ще трішечки, і на світ з’явиться наша дитинка. Вони все рівно жили, як кіт з собакою. Але чого я виправдовуюся? В графі – батько, буде стояти прочерк. Ця дитина від коханого чоловіка, хоча офіційно й не мого. Нехай ще ця Олена подякує, що я не наполягла на розлученні. Я навіть готова зустрітися з цією жінкою, і обговорити всі питання, що її цікавлять.
З Дмитром я познайомилась на роботі. Він з першого дня розповів мені, що одружений і у них є дитина, але з дружиною у них не так все просто, і живуть вони, як брат із сестрою – заради дитини.
Від дарував мені ніжність та увагу, словом те, чого мені так не вистачало. Та через деякий час я зрозуміла, що закохалася в нього по вуха. І таких відносин, як у нас є, мені не вистачало.
Ми лаялися, “цікаво” мирилися, знову лаялися, але в результаті нічого не змінювалося. Розлучатися з дружиною, Дмитро відмовлявся.
Через три роки таких почуттів я звільнилася з роботи, щоб більше ніколи його не бачити і почати життя по- іншому. Подруги і близькі говорили, що я гідна кращого, а не такого чоловіка, як Дмитро, що мені нема на що сподіватися і я даремно витрачаю дорогоцінні роки молодості.
Вони реєстрували мене на сайтах знайомств проти моєї волі і намагалися знайти “нормального і вільного чоловіка”. Я ж пила заспокійливі і пропускала все це повз вуха.
Через місяць після моєї чергової депресії, я зрозуміла, що не можу без свого Дмитрика. Мені було фізично погано, я не могла навіть в думках уявити, що якийсь інший чоловік може бути поруч зі мною. Я не бачила свого життя без Дмитра.
Я повернулася на роботу. В той момент правила наших відносин були чітко обумовлені, але, звичайно, все пішло не так. Через пів року я зрозуміла, що в очікуванні. Він дав зрозуміти, що мені варто було б відвідати лікаря. Я до сьогодні картаю себе за те, що послухала Дмитра.
Минуло два роки. Всі дівчата кругом продовжували виходити заміж і ставати мамами, а у мене на горизонті все виразніше мелькала цифра 30. І я для себе вирішила, що пора б обзавестися якщо не сім’єю, то хоча б дитинкою.
Вибір був невеликий. Я звернулася з цією пропозицією до свого, точніше, не свого чоловіка, Дмитра. Він погодився, обговоривши одразу, що не збирається розлучатися, але готовий взяти на себе фінансові витрати, пов’язані з малюком.
Ні, мені не соромно перед його дружиною і суспільством. Якби Олена була для нього хороша, він би протягом стількох років не був би зі мною. Мені здається, вона здогадується, що у Дмитра є інше життя. У разі необхідності я готова з Оленою зустрітися і обговорити всі моменти, які її зацікавлять. Але вона зі мною не побачиться, тому що знає, що в разі чого, вона своїми ж руками зруйнує власну сім’ю.
Ми з Оленою знайомі, до речі. Пару раз Дмитро її брав на зустрічі, на яких була присутня і я. І навіть тоді мені не було соромно, як це говорили мені всі навколо. А чому я повинна соромитися власного щастя і своїх почуттів? Невже у цієї жінки ексклюзивні права на чоловіка? Адже він не маленький хлопчик, що не знає з ким йому буде краще жити.
Ще зовсім трішечки, і з’явиться наш малюк. У графі “батько” у мене буде прочерк. Навіщо мені зайва паперова тяганина? Мене все влаштовує. Я чекаю дитину від коханого чоловіка. Нехай і не мого. Але зате це ті почуття, про які мріє кожна дівчина.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
