Свого часу я вчинила нерозумно і пішла назустріч мамі: щоб допомогти їй платити її кредит, ми з чоловіком Богданом віддали в оренду його квартиру, а самі переїхали до моєї мами. Їй би нам дякувати, особливо зятю, що увійшли в становище, а вона постійно демонструвала, як ми їй заважаємо, як їй усе незручно, ще й сестрі старшій на нас жалілася.
Нам з Богданом після весілля було, куди піти. Його мама виселила мешканців із квартири, яку до цього багато років здавала квартирантам. Вона одразу оголосила, що там потрібний ремонт, і ми були до цього готові. Подаровані на весілля гроші ми витратили не на подорож чи на ще якісь подібні розкоші, а на ремонт та нові меблі.
За що я вдячна свекрусі Валентині Олексіївні, то це за те, що одного разу віддавши ключі, вона більше не ходила, не перевіряла, як ми там розпорядилися ремонтом, не втручалася з порадами.
– Не мені там жити, головне, щоб вам самим подобалось, – казала мама чоловіка.
Зате моя мама старалася за двох. Вона старанно брала участь у нашому ремонті, хоча ніхто її про це не просив.
– Ой, даремно ви такі шпалери купили, маркий колір, та ще й на кухню. Ні, я так не зробила б. А ось треба було мене з собою в магазин покликати, я б порадила, але ж ви самостійні дуже! – ходила і цокала язиком мама.
Ламінат і лінолеум ми теж вибрали не той, а взагалі потрібно було класти плитку, а стелі робити підвісні в три яруси, вона бачила такі в передачі. На кухні обов’язково має бути тюль із ламбрекеном, без неї ніяк. Словом, цінні поради з неї сипалися постійно, тільки встигай відмахуватися.
Я врешті-решт не витримала і сказала, щоб вона вдома розпоряджалася і робила ремонт так, як їй подобається. Мама надулася, перестала кожен день з’являтися, зате бідувала на мою поведінку моїй старшій сестрі Катерині. Та давно живе з чоловіком в іншому місті, а з мамою здебільшого телефоном і спілкується.
А сестра підтримувала маму і повчала мене, як треба поводитися, хоча я давно вийшла з віку, коли це було доречно. Якщо з мамою я намагалася бути ввічливою, то сестрі просто показала дорогу в садок з її вченнями.
Десь за півроку ми з Богданом закінчили основну частину ремонту, залишалися дрібні доробки. Мені дуже подобалося, як вийшло, робили саме під себе. На новосілля вирішили зібрати рідних та друзів.
Всі ремонт похвалили, ну, крім моєї мами, само собою. Вона сказала своє коронне “нічого, але я зробила б по-іншому”, а потім заявила, що теж збирається робити ремонт. Ну, добре, що збирається, гарна справа.
– Тобі якщо потрібна допомога, ти звертайся, ми допоможемо. Досвіду в нас тепер – хоч греблю гати, – запропонувала мамі я.
– Ні, дякую, я професіоналів найматиму. Не хочу, як ви, більше півроку в розрухах жити, старенька я вже для цього, – засміялася мама.
Я не засмутилася її відмовою від допомоги. Нам свого ремонту вистачило по вуха. Вплутуватися ще в мамин взагалі бажання не було.
Через кілька місяців мама дійсно розпочала масштабний ремонт, це вам не просто шпалери переклеїти і поміняти фіранки. Скільки такий ремонт коштує, я приблизно уявляла, бо ми самі нещодавно у цьому крутилися. Запитала, звідки у мами такі гроші, вона хитро посміхнулася і сказала, що назбирала.
Але коли ремонт закінчився, з’ясувалося, що нічого вона не накопичила, а брала великий кредит під ремонт. А щоб щомісячний платіж гасити, брала ще один кредит, бо зарплати її на платежі та життя не вистачало. У мене очі на лоба стрибнули, коли я про це дізналася.
Сенсу сперечатися з нею не було, вже все зроблено, і тепер якось треба було вирішувати питання. Ми з чоловіком теж отримували не сотні тисяч, тому виділяти мамі потрібну суму було ні з чого. Єдиний варіант, який прийшов на думку, це віддати в оренду нашу квартиру, переїхати до мами і намагатися якось швидше виплатити кредит.
Богдан увійшов у становище і погодився переїхати до тещі. Мама не знала, як нам дякувати. Але так було лише спочатку. Вже другого місяця спільно проживання вона почала демонструвати, як важко їй з нами живеться.
– Усі шпалери вже навколо вимикача залапали! Як так можна, ви що, руки не миєте зовсім? – вигукувала мама, побачивши якусь маленьку цяточку на нових шпалерах.
– Що ж ви так хряскаєте дверима, не казенні! Ледь скло не вилетіло!
– Куди ви стільки води ллєте! Лічильник так і мотає!
А ще ми з чоловіком голосно ходили, голосно спали і багато їли. Хоча і на комуналку, і на їжу ми скидалися.
У вихідні висипатися нам не вдавалося, бо мама з самого ранку вмикала на всю гучність телевізор і гуркотіла посудом. Могла і пилососити почати о дев’ятій ранку.
– Годі спати, все життя так проспите, – заглядала вона до нас у кімнату у вихідні.
Я якось не витримала і висловилася мамі на тему того, що їй варто поводитися спокійніше, не через свої бажання ми сюди переїхали. Нам таке сусідство теж не на радість. Вона засмутилася і зачинилась у кімнаті. За кілька годин мені передзвонила старша сестра.
– Ти що собі дозволяєш? У маминому будинку їй умови ставити? Порядні гості так не поводяться. Ви живете на її території, вона господиня і вона встановлює правила. Ось їй ще у своєму будинку на шкарпетках ходити не вистачало!
– Та ми б із задоволенням жили на своїй території. Тільки ось невдача – якщо ми поїдемо, то мамині кредити не буде, кому платити. Чи не хочеш фінансово взяти участь? Ой, у тебе іпотека? Ну так і мовчи собі, – мені теж було, що сказати Катерині.
Чудово вони з мамою влаштувалися: одна кредитів набрала, а тепер незадоволена чимось, коли їй пішли назустріч і допомагають їх платити, друга ні копійкою не вклалася допомогти, зате вдає із себе високоморальну особу, яка заступається за матір.
Мамі я тоді теж сказала, що якщо їй так тяжко з нами жити, то ми повернемося до себе, але допомога від нас буде дуже мінімальна. Нехай тоді й друга дуже розумна донечка впрягається в цей візок.
– Але у них із чоловіком іпотека, з чого вони допомагатимуть? – сплеснула руками мама.
– Не допомагає – тоді й думку свою тримає хай при собі. Ще мені не вистачало вислуховувати, що я допомагаю тобі неправильно від тієї, що взагалі не допомагає.
Після того мир у нашій сім’ї тривав два місяці, а потім мама знову почала нас із чоловіком втомлювати зауваженнями. Останньою крапкою було, коли вона за сніданком порахувала, скільки шматків ковбаси з’їв мій чоловік. Нами купленої ковбаси, між іншим!
– Ти як хочеш, а я сьогодні ж з’їжджаю, – вставши з-за столу, звернувся до мене Богдан.
– А що я сказала? Їсте, як не в себе, міру знати треба! – продовжувала бубонити мама. А ми з Богданом пішли збирати речі.
До кінця місяця залишалося два тижні, ми попередили квартирантів, щоб шукали квартиру, а самі поки що прийшли жити до мами Богдана. Вона за два тижні жодного разу нам зауваження не зробила, хоча їй ми незручностей завдали неабияк.
Зараз ми живемо у своїй квартирі, виділяємо моїй мамі третину щомісячного платежу за кредитами. Решту нехай платить сама і залучає Катерину. Мамі такий стан речей, звичайно, не подобається, вона кличе нас назад, каже, що все зрозуміла та усвідомила, що тепер усе буде інакше, але я не вірю. Думаю, все ми правильно зробили. А ви б допомагали мамі на моєму місці?
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
