fbpx
життєві історії
Мій 45-річний ювілей, який був у вихідні, вирішили святкувати у не дуже дорогому ресторані. Батьків чоловіка я ще добре не знаю, бо ми одружені з Максом два роки, у обох це другі шлюби. Столи були вже накриті, але ми приїхали не перші. Між столами ходила свекруха з кульочками, і вже не пустими

Ми з Максимом одружилися два роки тому, у нас обох це другі шлюби, діти від перших вже дорослі, у мене і внука маленька вже є. У нас тепер велика родина, всі діти між собою спілкуються, збираємося на свята і під час відпусток.

У мене батьків вже, нажаль, немає, а ось у чоловіка ще цілком здорові мама й тато. Живуть у містечку у сусідньому районі. Я, звичайно, з ними знайома, але так, щоб дуже близько і часто, ми не спілкуємося.

І ось минулими вихідними ми святкували моє 45-річчя. Вирішили святкувати у не дуже дорогому ресторані, бо гостей вийшло 25 чоловік, дома це складно все організувати. Запросили дітей з родинами, а у нас по двоє дітей, всі одружені, брата і батьків Максима, кумів, найближчих друзів, кілька моїх колег.

У п’ятницю після роботи ми з Максимом поїхали у ресторан, зробили замовлення на суботу на 15 годину, щоб 5 столиків по 5 чоловік вже накриті частково були, коли прийдуть гості. Батьки чоловіка, як і решта запрошених, мали приїхати прямо у ресторан. Свекри сказали по телефону, що і ночувати додому поїдуть, аби нас не обтяжувати, свекор все рівно не вживає вже багато років, а їхати всього годинку.

У суботу я вирішила поїхати трохи раніше у ресторан, щоб все перевірити і впевнитися, що все добре. А Максим мав владнати кілька справ і приїхати на 15 годину. Я ж під’їхала о 14.30.

Столи були вже накриті, але я приїхала не перша. Між столами ходила свекруха з кульочками, і вже не пустими. Вона, не помічаючи мене, брала щось з кожної тарілки на кожному столику: нарізки, салати, маслини, холодні закуски – і складала це все у пакетики одноразові!

Я у першу секунду заклякла просто на місці від такого видовища. Ну ви лише уявить цю картину! Потім я делікатно прокашлялася, і коли свекруха обернулася. сказала:

– Вітаю, Марино Андріївно! А що це ви таке робите, поки гості ще за столи не сіли?

Марина Андріївна навіть не знітилася. Каже:

– З Днем народження, Оленко! Зараз тато з квітами має зайти, привітаємо тебе! А це я подивилася, скільки у вас всього багато на столах, вирішила трохи відкласти одразу, щоб або вам самим на сніданок було, або ми за твоє здоров’ячко поїмо вдома, сусідів запросимо, адже пенсії у нас маленькі, такого вдома і не їмо ніколи. Все одно після бенкету ви залишки забиратимете, але якщо все з’їдять? Та і вид уже не товарний вкінці вечора у страв. Ти не ображайся, я непомітно брала і ось так підрівнюю все потім, сир, ковбаска, салати – наче все так і лежало, ніхто не помітить!

Я збиралася з думками, щоб їй таке відповісти, аби це були якісь хоч трохи літературні слова, але тут увійшли свекор з букетом і Максим. А Марина Андріївна тим часом кульочки з їжею хутенько собі в сумку сховала…

Словом, нічого я не сказала, а потім зрозуміла, що і правильно зробила: нічого ти такій людині не доведеш, лише енергію витратиш даремно. Просто тепер знаю: якщо ми ще колись щось будемо святкувати у ресторані, зокрема, моє якесь свято, то свекрів серед гостей не буде, я їм просто їжі, що залишиться зі столів, додому потім завезу. Для них це головне, а сама захід – то таке.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page