Мій брат Борис приперся на ювілей тата з такою “золотою рибкою”, що я відчула, як світ навколо мене зупинився. Тепер я виношую план, як його відчепити від цього “причепа”. Як тільки його дружина все це пережила…
— Катю, я більше не можу цього бачити. Ти стоїш тут, як примара, а вона там поводиться, наче героїня свята. Це нестерпно, — прошепотіла я, Віра, сховавшись за колоною в бенкетному залі, де гуло святкування 65-річчя нашого батька.
— А що мені робити, Віро? Влаштувати тут цирк? — Катя, дружина Бориса, говорила рівним, майже механічним голосом, але я бачила, як сильно вона стискає свою сумочку. — Він на неї дивиться, наче вона — єдине світло у його житті. Нас із дітьми він просто перестав помічати.
— Помічати? Він тобі сказав, що ви “гальмуєте його розвиток”! Це пряма цитата! І хто ця Марина, що дозволяє собі таке говорити про нашу родину? Вона ж йому в доньки годиться!
— Вона, наскільки я зрозуміла, — тепер Катя дозволила собі гірко посміхнутися, — “ментор із фінансового успіху”. Вона “вивела” його на якийсь “абсолютно новий рівень мислення”. Тепер він постійно говорить про якісь “токени”, про “інвестиції в майбутнє” і про те, що його будівельна фірма — це “архаїчний спосіб заробітку”.
— Звідки вона взялася? З космосу? Борисова фірма приносить стабільний, великий дохід. Це батько йому допоміг її розкрутити! А ця “золота рибка” прийшла і за місяць наплела йому про “злиття капіталів”! У мене є дуже погане відчуття, Катю. Дуже погане. Я бачу в ній лише хижачку, яка полює на його фінанси.
— Я теж це бачу, Віро. Але він мене не чує. Він каже, що я “заздрю його успіху”.
— Досить. Не буде цього. Я твоя сестра і його сестра. Я не дозволю, щоб він став жертвою якоїсь аферистки на ювілеї батька. Я починаю діяти. Я знайду про неї все. Я розірву цей їхній “капітальний зв’язок” і зроблю це так, щоб він сам усе зрозумів.
— Будь обережна, Віро. Я боюся, що ти зробиш тільки гірше, — Катя опустила очі.
— Гірше, ніж зараз? Гірше, ніж коли він дивиться на неї в обіймах, а не на свого сина? Не думаю.
Знаєте, я завжди вважала, що маю ідеального старшого брата. Борис завжди був для мене прикладом — розумний, діловий, батько, який любить своїх дітей. Наші родини жили під Львовом, у сусідніх котеджах. Ми всією нашою великою родиною завжди збиралися по неділях. Я, Віра, керую невеликим ательє з пошиття одягу, мій чоловік Олег — інженер. У нас з Борисом були теплі, хоч і злегка конкурентні стосунки.
Шістдесятип’ятиріччя батька ми готували пів року. Батько — колишній викладач університету, а потім успішний бізнесмен, який допоміг Борисові на старті. Він заслужив це свято. І ми зняли великий, розкішний зал у центрі міста, щоб відзначити подію на високому рівні.
Я вже обмінялася тостами з батьком і тільки-но сіла за стіл, коли двері відчинилися, і увійшов Борис. Не сам.
Поруч із ним була Марина. Із першої секунди стало ясно: це не просто “бізнес-партнерка”. Вона була в надто короткій, блискучій сукні золотавого кольору, що буквально випромінювала провокацію. Її волосся було насиченого, майже червоного відтінку, а макіяж — підкреслено агресивний. Вона була років на п’ятнадцять молодша за мого брата, якому зараз сорок.
Борис тримав її за лікоть, а сам аж сяяв. Він виглядав водночас і гордим, і винним. Це була найдивніша гримуча суміш емоцій, які я коли-небудь бачила на його обличчі.
— Вітаю, тату! — голос Бориса звучав незвично голосно. — Це Марина. Вона мій… фінансовий консультант.
Марина простягнула руку батькові і посміхнулася такою яскравою, аж сліпучою посмішкою, що, здавалося, уся кімната затихла.
— Дуже приємно, — пролунало дзвінко і впевнено. — Борис розповів мені про ваші активи. Я тут, щоб побажати вам нарешті позбутися старої парадигми і почати заробляти так, як це робить увесь світ!
“Парадигми? Активи?” — у мене в голові закрутилися колеса. Батько, стриманий, інтелігентний чоловік, лише кивнув, але я побачила, як він обмінявся поглядом із моєю мамою. У цьому погляді було все: здивування, тривога і нерозуміння.
Далі вечір перетворився на щось чорне. Марина постійно говорила. Вона розповідала про те, як вони з Борисом “виходять на міжнародний ринок”, про якісь нереальні суми, про те, що “Україна — це минуле, а справжній бізнес — це лише інтернет”. Вона постійно перебивала тости, пропонуючи “більш прогресивні” ідеї. Борис просто сидів, заворожений. Він не зводив із неї очей. Він наливав їй лимонад і слухав її, як учень свого вчителя. Він абсолютно ігнорував Катю. Катя сиділа за сусіднім столом із нашою донькою і своєю донькою, яка періодично підходила до нього, але він лише відмахувався.
Наступного дня я вирішила, що маю діяти негайно. Я не могла чекати, поки ця “золота рибка” виловить усе золото з кишень мого брата.
Я зателефонувала нашому старому другові, Ігорю. Він зараз має своє детективне агентство. Ми зустрілися в маленькій кав’ярні на околиці міста, де нас точно ніхто не знайде.
— Ігоре, справа серйозна, — сказала я, передаючи йому фотографію Бориса і Марини з ювілею, яку я зробила на телефон. — Ось ця дівчина, Марина, увірвалася в життя мого брата. Називає себе інвестором зі Швейцарії, говорить про криптовалюти, а виглядає, як зірка естради. Я відчуваю запах афери. Мені потрібна її справжня історія. Її реальні документи, її робота. Мені потрібно все.
Ігор уважно вивчив фото. Він завжди був стриманим, але цього разу на його обличчі промайнула зацікавленість.
— Зрозумів, Віро. Стандартна схема, на жаль. Багатий чоловік із провінції, засліплений “успіхом” і “новим світом”. Це може бути швидко і боляче. Дай мені три дні. Я підніму всі її сліди. Але ти маєш бути готова, що правда може бути дуже неприємною. І головне: не говори нічого Борисові. Він тебе зараз не почує.
— Я готова до правди. Головне, щоб вона врятувала його від втрати грошей і сім’ї.
Три дні пролетіли, як один. Я не спала ночами. Борис у цей час опублікував у соціальних мережах нове фото з Мариною, підписавши його: “Новий рівень. Нові люди. Нові мільйони”. Катя тихо переїхала до батьків, забравши дітей. Я відчувала, що ситуація досягла критичної точки.
Нарешті, мені подзвонив Ігор.
— Віро, я все маю.
— Ну? Хто вона?
— Її справжнє ім’я — Ольга Прокопчук. Ніяка не Марина і ніяка не інвестор. Вона з невеликого містечка під Житомиром. Закінчила курси з макіяжу та курс “коучинг успіху”. Її остання офіційна робота — менеджер у відділі продажів у магазині одягу. Але в останні два роки вона працювала саме тим, на кого схожа: організовувала вечірки, виступала на корпоративах. Я знайшов її фотографії з клубів, де вона була одягнена у неймовірно яскраві костюми. Ніяких інвестицій, Віро. Зате є невелика, але стабільна колекція прострочених мікрокредитів. Вона вміє гарно говорити і гарно виглядати. Це весь її “бізнес-план”.
Мої руки тремтіли. Це була навіть гірша правда, ніж я очікувала. “Коучинг успіху”, мікрокредити і яскраві костюми. Як Борис міг цього не помітити?
— Добре, Ігоре. Дякую. Це все, що мені потрібно.
Я вирішила влаштувати фінальну “гру”. Я зателефонувала Борису і сказала, що батьки просять усіх приїхати на сімейний обід. Мовляв, на ювілеї було надто гамірно, а тепер хочеться просто посидіти родиною. Я, звичайно, попросила, щоб він приїхав із Мариною, додавши, що “хочу краще познайомитися з людиною, яка зробила мого брата таким щасливим”.
У неділю в домі батьків зібралися всі. Батьки, Катя (яка прийшла з дітьми, але трималася від Бориса на відстані), мій Олег, і Борис із Мариною.
Обід був напружений, як електричний дріт. Марина продовжувала свою “лекцію”.
— Ви повинні зрозуміти, що ми з Борисом — це абсолютно новий рівень. Ми не будемо розмінюватися на “цеглини”. Ми будемо торгувати ідеями! І я рада, що Борис нарешті відкрив свій потенціал, — говорила вона, дивлячись на мене зверхньо.
Я зрозуміла, що чекати більше не можна.
— Марино, — почала я, максимально ввічливо, — я тебе слухаю, і мені здається, що я тебе десь бачила.
Вона впевнено посміхнулася.
— Це нормально. Я публічна людина, я виступаю на форумах.
— О, ні. Не на форумах. Я згадала! Нещодавно я шукала ідеї для корпоративного свята. І мені в пошуку вискочила реклама івент-агентства, яке займається організацією вечірок. І там була фотографія їхньої головної “зірки”. Дуже, дуже схожа на тебе. Тільки там її звали Ольга. І вона була в костюмі… яскравого кольору.
Тиша в кімнаті стала оглушливою. Батьки перестали їсти. Катя підняла на мене очі.
— Ти про що, Віро? Яка Ольга? — Голос Бориса був натягнутий. Він ще намагався її захищати.
— Про ту саму Ольгу Прокопчук, Борисе. Вона дуже талановита, вона вміє організовувати вечірки. Але вона не інвестор. Я перевірила її. Вона не зі Швейцарії, вона звичайний… організатор дозвілля з купою дрібних, але прострочених кредитів. Вона — аніматор, Борисе. Вона “торгує ідеями” лише для того, щоб ти їй відкрив свій гаманець. Ігореві було неважко це знайти.
Марина вскочила зі стільця. Вона була бліда, а її яскравий макіяж здавався тепер маскою.
— Це брехня! Ти просто заздриш, що я краща за тебе! Ти нещасна жінка!
— Ні, я нещасна, — спокійно відповіла я, дивлячись їй прямо у вічі. — Але я не беру кредити під ім’ям успішного інвестора. І я не руйную сім’ї свого брата. Борисе, вона Ольга. Вона тут, щоб забрати твої гроші.
Борис сидів, як кам’яна статуя. Він подивився на мене. Потім на свого батька, який дивився на нього з невимовним розчаруванням. Потім він подивився на Катю, яка вже не приховувала своїх сліз. І нарешті — на Марину. У його очах згасло те світло, яким він сяяв увесь останній місяць.
— Ольга, — тихо сказав Борис. — Ти маєш піти. Зараз.
Марина ще кілька секунд намагалася протестувати, говорити про “наклеп” і “помсту”. Але Борис був непохитний. Він підвівся і, взявши її за руку, вивів з кімнати. Я почула, як двері будинку голосно зачинилися.
Коли Борис повернувся, він був сам. Він сів за стіл і просто опустив голову на руки.
— Я… я був не розумним, — прошепотів він, і це прозвучало, як хрип. — Я справді думав, що це мій шанс. Що я втомився від будівель, від цегли, від звичайного життя. Я не знав, що вона… така.
Я не стала його повчати. Не стала говорити, що “я ж казала”. Я просто дала йому можливість відчути наслідки своєї сліпоти.
Катя встала. Вона подивилася на нього довгим, порожнім поглядом. Вона нічого не сказала. Просто взяла дітей за руки і вийшла з кімнати, а потім і з будинку.
Моя місія виконана. Я викрила аферистку і відчепила цей “причіп”. Марина-Ольга більше не з’явиться в нашому житті. Борис залишився сам. Він почав працювати, намагається зателефонувати Каті, але вона не бере слухавку. Він знову став проводити час із дітьми, намагаючись відновити з ними зв’язок. Він розуміє, що ледь не втратив усе, включаючи власну гідність. Але чи зможе він відновити довіру Каті? Це відкрите питання, на яке я не маю відповіді. Я лише його сестра.
А як ви вважаєте, чи мала я право так втручатися в особисте життя брата, влаштовуючи викриття на сімейному обіді, і чи достатньо щирого каяття Бориса для того, щоб його родина змогла його пробачити і відновити стосунки, що були зруйновані через цю “золоту рибку”?
