fbpx
життєві історії
– Мій чоловік не зобов’язаний оплачувати твої примхи. Для цього у нього є я!

Мій брат вважає себе дуже відповідальною людиною. Коли він розлучився з першою дружиною, то залишив їй і дитині квартиру.

Із другою дружиною він узяв кредит на 10 років, зробив другу дитину і розлучився. Після другого розлучення він повернувся жити до нас з мамою.

Кредит платити він продовжує, ще 4 роки буде, зате його друга дружина залишилася при квартирі. Близько року тому він привів в нашу з мамою квартиру, в якій сам живе на пташиних правах, нова дружина.

Абсолютно безруку безвідповідальну безробітну істеричку, яка вже встигла залетіти.

Третю дружину брата не турбує взагалі нічого: ні відсутність роботи, ні відсутність житла, ні те, що її чоловік віддає половину зарплати за квартиру другої дружини.

Знаєте, що вона мені заявила?

– Ну, він же колишніх дружин не кинув на вулиці, і мене не кине. І мені квартиру!

Мало того, що колишні дружини брата вважають, що ми з мамою тільки сидимо і чекаємо коли ж вони привезуть до нас своїх дітей в гості на тиждень-другий, так ще й нова дружина вже склала для нас з мамою графік нічних чергувань біля ліжка тоді ще ненародженої ребёнка.

Себе, природно, вона в цей графік вписати забула. Я постійно худну, є у мене схильність до повноти. А дружина брата постійно тягала у мене знежирений сирок.

Вона прекрасно знала, що він мій. У магазин йти 5 хвилин. Але навіщо, коли можна схомячіть чуже? Ще й виступала:

– Тобі що, для племінника шкода?

І, знаючи свого брата, я впевнена – не останній. А знаєте, що найцікавіше? Коли вона з’їдала мої продукти, я дзвонила братові щоб він купив мені те ж саме, тим самим відшкодувавши витрати, вона, розбираючи пакети принесені братом, відразу бігла до мене за грошима:

– Мій чоловік не зобов’язаний оплачувати твої примхи. Для цього у нього є я. Мої примхи?

Сирки все так же безслідно зникали. Тоді я купила петлі з навісним замком і присобачити на двері кімнати зовні. Прилетіло мені цілих 2 претензії:

– Естетично це некрасиво, ти занапастила нашу квартиру. І, якщо ти надумала закриватися, винеси свій тональник, в чорненька тюбику який, в коридор. А то як я його візьму, якщо двері закриті.

Коли вона нарешті народила, ми з мамою зітхнули з полегшенням. Мого третього племінника назвали Володимиром. І звертатися до немовляти треба було не інакше як Владімірчік.

Відмовившись вимовляти вголос подібну інтерпретацію цього імені, я охрестила племяша Володькою. Володьки було 2 місяці від народження, ми були вдома втрьох, новоспечена мати пішла митися.

А я навіть про це і не знала: сиділа у себе, встромивши у вуха навушники, я дивилася серіал. Недобре я відчула тоді, коли з мене здерли навушники і схопили за комір сорочки:

– Ти що, не чуєш, там Владімірчік вже півгодини кричить-надривається? Якого ти сидиш тут, а не качати ліжечко? Чому я повинна з недоголений ногами вискакувати з ванни і йти його заспокоювати? – кричала на мене, бризкаючи слиною мені в обличчя, дружина брата.

Я відірвала її від себе, схопила за шкірку і виставила з моєї кімнати, попутно відповівши на її питання:

– Твій дитина – твої проблеми. Ти могла попросити за ним доглянути, поки ти миєшся. Я б не відмовила. А тепер близько до мене не підходь, і не смій до мене вриватися – ти у мене вдома, не у себе!

Ми з мамою, впевнившись в тому, що адекватність після пологів до дружини номер три так і не повернулася, поставили питання про їх з братом окремому проживанні.

Варто було нам це озвучити, як дружина брата накинулася на мене з поцілунками, верещить прямо у вухо:

– Дякую! Я завжди знала, що насправді ти – не така вже й погана.

Потім вона повернулася до свого чоловіка і повідомила:

– Наша спальня буде в кімнаті твоєї мами. – розвернулася і радісно побігла. Підстрибом, чесне слово. Ми з мамою неодмінно перезирнулися.

Брат, помітивши наші переглядання, запитав:

– Це не ви переїжджаєте, так? Ми? З нашої власної квартири, щоб він знову розлучився і розтринькав вже нашу квартиру?

Він серйозно? Зняли вони квартиру, зібрали речі і переїхали. Перед цим настільки щасливим для мене подією, дружина номер три рознесла нам з мамою половину квартири, просто з психу.

Подумали ми тут з мамою і вирішили: більше ми його до нас не пустимо. Одного – ще може бути. Але більше ніяких неадекватних жінок в нашому домі. Нам і нас самих вистачає.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.