Мій чоловік пішов захищати Україну кілька місяців тому, а я залишилися чекати з нашою дитинкою. У мене з батьками чоловіка чудові взаємини. Вони живуть у селі за годину їзди від нас із двома бабусями. Вони добрі люди, люблять нас, допомагають багато.
І я дуже вдячна їм за все, що вони для нас роблять. Але, як і всі батьки, вони люблять повчити, встромити свій ніс у наші справи. До появи дитини це мене не дуже турбувало. Ми їздили до них у гості раз на два тижні, і всі були щасливі.
З появою дитини, його батьки та бабусі, мабуть, вирішили, що це їхня дитина. А зараз, коли я залишилася сама з Зорянкою, так і взагалі!
Вони намагаються мене у всьому контролювати. Почалися постійні повчання про те, як я повинна сповивати, одягати, чим годувати, як годувати. Цей список можна продовжувати нескінченно.
Мені через те дуже важко, мама чоловіка постійно у мене, ночувати залишається, вважає, що я не справлюся без неї.
Їздити до них у гості ми з малою не перестали, їздимо так само стабільно, раз на два тижні. Але ці візити порстійно супроводжуються непотрібними та нав’язливими порадами батьків та бабусь, не потрібними мені. Усі свята ми проводимо в них у селі.
Але я хочу більше часу проводити без його батьків. Мої вихідні розділилися на поїздки до села та, у вільний від села час, справи: поїздка до магазину, прибирання тощо. Часу на себе взагалі не лишається. А я хочу проводити час із дочкою, взяти няню (заробіток чоловіка дозволяє), піти на фітнес. Не дозволяють!
Його батьки телефонують мені щовечора по відео зв’язку. Взаємими почали псуватися.
Цей Новий рік я вирішила зустріти вдома, нашою маленькою сім’єю, якщо приїде Рома, а якщо ні – то покличу сестру. А на новорічні вихідні дуже хочу поїхати вже у гості до моєї бабусі.
Коли свекруха дізналася про мої плани, що ми не приїдемо на Новий рік і приїдемо до них лише після новорічних свят, вона опустила голову, по її обличчю можна було подумати, що хтось полинув на небо або стався кінець світу.
Наше спілкування з нею змінилося. Я, звичайно, дуже через це засмучуюся. Мою думку знову не хочуть поважати, не хочуть прийняти моє рішення спокійно, адже це наше з Романом особисте життя, так він далеко зараз, але і ми з дитиною не зобов’язані всі свята з ними проводити, не зобов’язані питати у них дозвіл на виїзд із міста.
Зараз настав той момент, коли мене вже реально затисла в кайдани їхня надмірна опіка, вже верне від їхньої любові і зовсім не хочеться їхати до них у гості.
Як віднайти баланс у спілкуванні з батьками чоловіка, якщо вони не приймають мого погляду на наші стосунки?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
