Мій чоловік старший за мене на 10 років. У нас троє чудових дітей, старший син та дві лапочки доньки. Коли ми з чоловіком розписалися, мені було 24 роки. Кожен уже мав другий шлюб. У мене по молодості, а в нього дружина пішла до іншого, і вони розійшлися, але від неї у мого чоловіка є син, який з ним спілкується.
Спочатку нашого спільного життя вирішили не заводити дітей. Для початку потрібно облаштуватись, звикнути. Насамперед ми купили квартиру, трохи пізніше купили машину.
Стали жити і думати про спільних дітей. Але не все так було легко та просто. У нас нічого не виходило. Пішли лікарнями.
Обстежилися скрізь, де тільки могли і безкоштовно, і в дорогих платних клініках. Але лікарі лише розводили руками. Вони не могли знайти причини. Через рік таких ходінь по муках, ми з чоловіком зневірилися. Як хтось, увечері поговоривши і все, обговоривши, ми з чоловіком зважилися на усиновлення.
Почали збирати папери. Наближався Новий рік, і я як у казці загадала бажання, що в мене буде син. І ви не повірите, трапилося диво, моє бажання виповнилося під Новий рік.
Нам зателефонували, і сказали, приїжджайте, обирайте дитину. Приїхавши до дитячого будинку, ми застали таку сумну картину.
У цей час прийомні батьки повертали назад хлопчика років 4, пояснюючи це, що він хворий, що він не такий, як всі. Я коли побачила цього малюка, то просто закохалася. Мені більше ніхто не потрібний був. Я зупинила свій вибір саме на цьому хлопчику.
Чоловік трохи заперечував, але потім зрозумів, що мене не переконати та й погодився. Спочатку нам було дуже важко. Ми з малюком звикали один до одного, але в нас все вийшло.
Наш син виявився добрим, розумним хлопчиком. У жодній лікарні нам не підтвердили його діагноз, хлопчик виявився абсолютно здоровим.
Йому просто потрібна була любов та увага. Через 2 роки я чекала на дитинку, але, на жаль, не повезло, після чого лікарі винесли вирок. Я ніколи більше не зможу мати дітей. Ми звичайно з чоловіком переживали, сильно засмутилися. Але нічого не вдієш.
У нас була ще одна нагода, це Еkо. І порадившись ми наважилися це зробити. Адже синочок уже пішов у перший клас. І ось знову наближався Новий рік, і я знову загадала бажання, що хочу тепер уже доньку. Ми почали збирати всі потрібні документи.
І ось все готово, тільки-но треба було почекати своєї черги. І тут дзвонить мені далека родичка та повідомляє таку новину. Що у брата її чоловіка забирають доньку, дівчинці 3 роки. Ну і все як завжди на сімейних зборах ми вирішили зробити опіку над дівчинкою.
І ось справдилося моє друге бажання, тепер у мене вже двоє дітей. Я з чоловіком була дуже щаслива, ми дуже любили наших дітей більше життя. Я займалася вихованням дітей, донька дуже часто хворіла, тому не ходила до садка.
Так ми жили кілька років, поки у нас із чоловіком не настали складні часи із сімейного життя. Ми просто втомилися один від одного. Ну, тут знову проблема, дочка в опіці. Справа знову була по Новий рік, і я як уже водиться загадала бажання, щоб у мене була рідна дочка, мала на увазі, що нам схвалять удочерення.
І для того, щоб розлучитися, ми почали збирати документи. Все було готове, і в цей же час нам дзвонять, настала наша черга. Вже за заведеною традицією на сімейних зборах ми вирішили спробувати народити свою спільну дитину.
І ви не повірите, та я й сама досі не можу повірити у все, що відбувається з нами. Але нам дозволили удочерення дочки, до того ж у нас все вдало пройшло у лікарні. І тепер у нас троє дітей усіх ми дуже любимо, з чоловіком розводити передумали, спалахнули почуття з новою силою та живемо однією дружною родиною.
Дорогі дівчата, жінки вірте в чудеса і частіше загадуйте бажання. На собі випробувала, вони справджуються.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.