Мій чоловік Валерій постійно фінансує свою сестру Аліну, ігноруючи наші потреби. Коли я побачила, що він таємно віддав їй 15 000 гривень на її кредит, я зрозуміла, що його сімейні зв’язки вимірюються не любов’ю, а нашими спільними заощадженнями
У мене є проблема, яка з кожним днем стає все більш нестерпною і може призвести до руйнування мого шлюбу. Мій чоловік Валерій, якому тридцять два роки, має дивний, надмірно тісний зв’язок зі своєю мамою Антоніною Павлівною та старшою сестрою Аліною.
Вони живуть у Вінниці, але їхня присутність у нашому житті в Києві відчувається постійно. Валерій повністю переключив свою увагу на їхні проблеми, і я відчуваю себе самотньою в нашому спільному домі.
— Валерію, ти знову говориш із Аліною про її роботу? Це триває вже годину!
— Лесю, перестань. У неї серйозні проблеми з новим керівником, я не можу її кинути.
— Кинути? Вона доросла жінка, їй тридцять п’ять! Чому ти повинен бути її особистим консультантом і психологом? І чому саме зараз, коли ми мали йти в кіно?
— Кіно може почекати. Аліна потребує моєї підтримки. Ти ж знаєш, як вона завжди на мене покладається.
— На неї покладається вся сім’я, бо ти дозволяєш їм сісти тобі на шию! Мама дзвонить тобі, щоб ти оплатив її комунальні послуги через інтернет, хоча вона прекрасно вміє це робити!
— Я просто допомагаю рідним. Це моя сім’я.
— Це й моя сім’я, але ти ставиш їхні проблеми вище за наші спільні інтереси! Наші плани завжди скасовуються заради їхніх дрібниць! Як ти можеш не бачити, що це нездорова ситуація?
— Я не буду це обговорювати. Я повинен допомогти сестрі.
Мене звуть Леся, мені тридцять два роки. Ми з Валерієм одружені п’ять років, і ми живемо в Києві. Ми обоє працюємо у фінансовій сфері, купили гарну, світлу квартиру. Раніше я думала, що ми — ідеальна пара, наші погляди на життя збігалися, і ми вміли підтримувати одне одного. Але останні півтора року наш шлюб почав руйнуватися через його сім’ю. А точніше, через надмірну, просто нездорову залежність Валерія від потреб його мами та старшої сестри.
Мама Валерія, Антоніна Павлівна, — жінка з досить складним характером. Вона завжди вважала, що її син найкращий, найрозумніший і найвідповідальніший. Аліна, його сестра, старша за нього на три роки, завжди була центром уваги в родині і звикла, що Валерій вирішує її проблеми. Проблема в тому, що Валерій не може їм відмовити.
Він вважає, що його головний обов’язок — бути їхнім рятівником, фінансовим консультантом, технічним експертом і психологом. І це займає весь його вільний час і увагу, повністю витісняючи мене з нашого спільного життя.
Спочатку це були просто часті дзвінки. Але поступово їхні запити ставали все більш нав’язливими. Валерій щомісяця їздить до Вінниці, щоб допомогти мамі з важкими сумками, хоча та живе біля супермаркету. Він може годинами говорити з сестрою телефоном про її подружні проблеми, пропускаючи наш сімейний обід.
Якось у неділю ми планували поїхати за місто. Ми тиждень чекали цього дня, щоб відпочити від міської метушні. Я навіть приготувала спеціальний обід, який ми мали взяти із собою. Раптом за пів години до виїзду Валерію зателефонувала Аліна.
— У неї не працює принтер, — пояснив він мені після розмови. — Їй терміново треба роздрукувати документи для банку. Я мушу поїхати до Вінниці і подивитися, що там.
— Валерію, але ж ми збиралися їхати! Принтер — це не надзвичайна ситуація! Нехай викличе майстра!
— Я швидше це зроблю. Це займе лише кілька годин. Я повернуся ввечері.
Я була просто ошелешена. Наші плани були просто викинуті заради несправного принтера його сестри. Він поїхав і повернувся пізно вночі. Я цілий день провела вдома на самоті, відчуваючи себе розтоптаною.
Мене найбільше ранить те, як легко Валерій знецінює наші стосунки на користь своєї родини. Я відчуваю, що він постійно ставить їхні потреби вище моїх. Ми майже перестали проводити час разом як пара. Навіть наші спільні вечори часто перериваються телефонними дзвінками.
Одного разу в мене був дуже важкий період на роботі. Я була втомлена і засмучена. Увечері я чекала від Валерія підтримки, простого обійму, розмови. Я почала розповідати йому про свої проблеми, але в цей момент йому написала Аліна. Він тут же взяв телефон і почав їй відповідати, ігноруючи мої слова.
— Валерію, ти мене чуєш? — запитала я.
— Так, так, я чую. Ти кажеш, що тебе розчарував новий проєкт. Аліна питає, чи варто їй брати кредит, — відповів він, не відриваючись від чату.
Це була та сама секунда, коли я зрозуміла, що я не на першому місці. Його сестра, її фінансові питання — важливіші за мої переживання і мої потреби.
— Я можу поговорити з тобою пізніше, Лесю. Це важливий фінансовий крок для неї.
— А наші стосунки — це не важливий крок? — ледь стримуючись, запитала я.
Він лише знизав плечима і продовжив друкувати. Його поведінка неначе кричить про те, що його емоційні ресурси повністю вичерпуються на потреби його рідних, а для мене не залишається нічого.
Він постійно вирішує їхні фінансові проблеми, хоча сам не заробляє мільйонів. Він дає гроші мамі на її забаганки, а потім у нас утворюється дірка в бюджеті, і мені доводиться економити на собі. Він це виправдовує тим, що він син і повинен допомагати матері. Я не проти допомоги, але я проти того, що він віддає останнє, не порадившись зі мною.
Я намагалася поговорити з ним про це спокійно, використовуючи всі свої навички спілкування.
— Валерію, ми не можемо так жити. Я відчуваю, що я твій сусід, а не дружина. Усі твої емоції та час ідуть на них, а мені залишаються тільки залишки.
Він відповів:
— Ти перебільшуєш. Я просто відповідальний син і брат. Я повинен піклуватися про них. Це те, що роблять чоловіки.
Його відмовки лише посилюють моє розчарування. Я бачу, що він не визнає проблему. Їхній зв’язок — це постійний потік дзвінків, емоційних драм і фінансових вимог, які Валерій із радістю задовольняє. Я пам’ятаю, як минулого місяця він поїхав до мами в середу, тому що їй здалося, що її кіт захворів. Він узяв відгул на роботі, витратив час і гроші на дорогу, тільки щоб виявити, що кіт просто переїв і прекрасно почувається. А потім Валерій повернувся втомлений і незадоволений.
— Ти мав сказати мамі, що ти не можеш приїхати через кота! — сказала я йому тоді.
— А якщо б він справді захворів? Я б собі цього не пробачив!
— Але ж це не так! Ти ж розумієш, що вона просто панікує і маніпулює тобою?
Він відповів, що це надто різкі слова і що я несправедлива до його мами. Він завжди захищає їх, незалежно від того, наскільки абсурдними є їхні вимоги.
Я відчуваю, що змагаюся з його мамою і сестрою за увагу, але завжди програю. У мене закінчуються сили, і я не знаю, скільки ще витримаю. Я люблю Валерія, але не можу бути у стосунках із трьома людьми одночасно. Його сімейні зв’язки руйнують наш шлюб, і він цього не бачить.
Що мені робити, коли всі мої спроби достукатися до чоловіка закінчуються його фразою, що я просто не розумію, наскільки це важливі сімейні зв’язки, і він вважає мене егоїсткою?
