Як я спершу думала, мені з невісткою пощастило, але тепер розумію, якби одружився мій Антон на “простачці” то вже б давно мені онуків подарував.
Ми з чоловіком все своє життя живемо в селі, тримаємо господарку. Виростили двох дітей. Дочка старша, вже давно заміжня, навіть двічі. Має від першого і другого чоловіка по дитині. Ми своїх онуків дуже любимо і часто забираємо на літо до себе.
Сім років тому одружився і син. Свати в нас “еліта”, як мій чоловік любить казати. Сват все життя пропрацював в університеті викладачем і кимось вище на початку був, а сваха моя лікарка в кардіологічному центрі.
Їх дочка, моя невістка, також закінчила медичний університет, але працює косметологом, має свій кабінет.
Не скажу, що мій син гірший, чи менше заробляє, просто всього добився сам. Він замісник начальника в одній відомій компанії.
В село до нас Христина їздити не хоче. То їй смердить, то вона таке їсти не буде. Свати, хоч і “еліта”, і то частіше в нас в гостях були.
До корони і вторгнення вони з сином часто їздили за кордон відпочивати.
Якщо я натякала про дітей, то мені у відповідь від сина прилітало, що вони ще хочуть прожити для себе.
А потім корона, тепер вторгнення, а там ще щось вилізе.
Я ж хочу онуків і від сина. Тільки мене ніхто не хоче слухати.
Це лише мені так “пощастило” з невісткою, чи це молодь зараз так живе?
Як з ними домовлятимся?
Автор Наталя У
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua